Оригінал вірша Наталії Пасічник:
вже ніхто не промовить найменшого слова ніхто
не натисне на гальма щоб раптом спинити авто
і лишитися з тим хто належав тобі або хто
буде довго чекати втрачаючи пам’ять а далі
ця ін’єкція болю зубами розірваний м’яз
у гіркому повітрі відлуння загублених фраз
про минуле яке стосувалося нас і не нас
а тепер розсипається наче пісок чи коралі
ти поїдеш на захід щоб знову забути усе
скам’янілу долоню і клаптик прозорих небес
де між попелу видно одну із уявних адрес
не давай її більше нікому наталю
______________
Мій переклад:
и никто не промолвит кратчайшего слова никто
не нажмет тормоза чтобы лихо стреножить авто
с тем остаться, кто верен и предан тебе был и кто
будет память терять меж расселин безвинных морщинок
этот боли укол в мышцу сердца нервический спазм
горечь мерзлого воздуха в эхе потерянных фраз
о былом что мелькнуло касаясь и нас и не нас
в брызгах жемчуга смеха и слез без особой причины
ты уедешь на запад чтоб снова забыть насовсем
и ладони рельеф и прозрачные выси небес
где привидится имя и адрес что пеплом истлел
не давай же его никому натали ты отныне