Ти приніс мені квіти — ось стоять у прозорій склянці серед білого поля мереживних ліній на скатертині. Здається, вони ще живі, ще не схилили тендітних голів під пильними поглядами та придивись — на краєчку кожної пелюстки сум встиг провести чорну лінію свого кордону. Ці квіти вже нам не належать, хоча й створюватимуть ілюзію свята на майбутніх світлинах.
Запропонував мені почуття, які ніколи й не народжувались — це була лише ідея, експериментальний проект нудьгуючого серця. Загорнувши їх у кілька шарів кольорового паперу, віддав із щирою посмішкою та лагідними обіймами. “Щастя” здавалось справжнім та нажаль воно було лише словом, написаним на зворотній стороні листівки.
Зрозумівши помилку, наступного дня подарував мені квіти — та вони зів'яли ще вчора, мов відчувши нещирість твого порожнього серця.