Він був самотній і з журбою,
обстріл вже стих і вийшли з бою,
стисло серце, гримів обстрілу звук
і відчував усім тілом серця стук.
Незвичайний звук зловило вухо,
чи може щось було із слухом?
Нявчало жалібно серед пітьми
біля зруйнованої стіни.
Хтось писнув у темряві іще
і очі засвітилися кругліше,
ховалося під ящики і сміттям,
а хто це був? Це кошеня.
Худе, облізле і холодне,
великі засвітились очі,
як відчувало запах ковбаси:
голод не тітка, діліться, брати.
“Зі мною їжею ділись,
тебе боюсь, але я твій,
як смачним пригостиш!”
Голодне їло, аж до сліз.
Зігрів худюще кошеня
і стало тепло їм, здаля
вже припинився обстріл,
не болить рана плеча.
Вмостилось сіре кошеня,
муркоче і уже дріма,
кігтиком зачепить плече:
хай не болить більше ніде!
Муркоче киця, дрімає солдат,
тримаючи ще автомат,
та заспокоїть муркаючий звук,
притихне серце й канонади шум.
Муркоче ситая тваринка,
солдат дрімає - сонная людина,
під ними у обох - рідна земля,
прокинуться - оберігать пора.
Фотографія із інтернету.
12.2016.