Самотність – вогка дощаниця.
Як вечір хвилями чекання
Із моря піднімається в мовчанні
І до зірок, що нею сповнені повік,
І лише з небокраю на міста потік.
Вона як літній дощ - травнева злива,
Коли світанку прагнуть вулиці нудні,
Коли тепла позбавлені тіла,
Прощаються і йдуть у дні брудні,
Коли в обіймах птахом в клітці навесні
Ті, хто приречений на вічне горе
Тоді за вікнами вона шумить як море…