Уст, що про кохання шепотіли нам – нема,
Чуже вбрання і кучерів чужих посохлий водограй,
Порожні очі запитаннями зотлілих мрій розмай,
Не чути хвиль і гомону морського – дивина.
У днях тужавих здичавілого життя
Самотність. Сум химерний і немає вороття.
Ти потемнілий образ божества,
Висиш в порожньому іконостасі почуття,
Молитва – склавши руки попроси життя,
Висить вінок в кутку і свічки торжества
Погасли. Образ мусить чудо сотворити
Та марно. Тіні, порох, тлін – весни не воскресити.
Оригінал:
Fremd ist, was deine Lippen sagen,
fremd ist dein Haar. Fremd ist dein Kleid,
fremd ist, was deine Augen fragen,
und auch aus unsern wilden Tagen
reicht nicht ein leises Wellenschlagen
an deine tiefe Seltsamkeit.
Du bist wie jene Bildgestalten,
die ueberm leeren Altarspind
noch immer ihre Haende falten,
noch immer alte Kraenze halten,
noch immer leise Wunder walten-
wenn laengst schon keine Wunder sind.