Знову і знову, хоча цю місцевість кохання ми знаєм
маленьке церковне кладовище з жалісливими іменами,
ця ущелина відчаю, що таїну зберегла, в безодні якої
тихо зникають люди, звідти вертаємось
разом з тобою під в'язи столітні, щоб вкотре
пірнувши в траву поміж квіти, в небі блукати.