Ця ніжність, і ці вільні руки
чи простягти комусь? А скільки рису
смачненького для лиски, покликом жаданим
розхристані одвірки – не зайти.
Пекли біленький хліб
для мертвих діточок,
холодного поналивали чаю
Вітри зі сходу.
Ми скрипалі – заграймо для сліпого гніву
тіней та капелюхів позабутих. Та сідайте –
дарма накритий стіл
опівночі, яка себе соромить,
налили в пельку ми гарячого вина.
І це – комусь потрібно,
але кому?
Оригінал:
Esta ternura
Esta ternura y estas manos libres,
a quien darlas bajo el viento? Tanto arroz
para la zorra, y en medio del llamado
la ansiedad de esa puerta abierta para nadie.
Hicimos pan tan blanco
para bocas ya muertas que aceptaban
solamente una luna de colmillo, el te
frio de la vela al alba.
Tocamos instrumentos para la ciega colera
de sombras y somreros olvidados. Nos quedamos
con los presentes ordenados en una mesa inutil,
y fue preciso beber la sidra caliente
en la verguenza de la medianoche.
Entroces, nadie queiere esto,
nadie?