«Шукайте, шукайте, птахи…»
(Жюль Сюперв’єль)
Було рукою дерево – рукою, що ловила хмари,
і що намарно намагалась схопити час тендітний,
і пальцями якої ящірки перетинали простір,
посеред листя відшукавши спогад той сумнівний.
Звалили дерево, сокирами рубали груди,
і тіло шматували на долоні поплювавши;
і без жалЮ, співаючи, гілки стинали,
лежало у сльозах, притиснувшись щокою до землі.
Те дерево звалось: сосною, омбу, евкаліптом,
тополею стрункою чи похилою вербою.
Вночі – щоб мешканці не знали лісу –
Розшматували пилами й терпугом.
(Метелики все прилітали, пам’ятали:
Там, де повітря порожнеча – крона зеленіла;
І довго цвіркуни, у гОрі кам’яніли,
птахи гніздо мостили на гілках уявних.)
Оригінал:
Tala
“Cherchez, cherchez, oiseaux…”
(Jules Supervielle)
El arbol fue una mano cazadora de nubes
vanamente tendida contra el dia lejano;
le andaban por los dedos lagartos minuciosos
buscando entre las hojas un oscuro recuerdo.
Lo tiranon con hachas y le abrieron el pecho
con ganchos y canciones y saliva en las manos;
la copa descansaba con la oreja en el suelo
envuelta en su llovizna de sapitos morados.
Fue el pino, fue el ombu, fue el violeta eucalipto,
el alamo de leche y el dolorido sauce.
Los pasaban de noche por la sierra y el hacha
para burlar las aves y el recuento del bosque.
(En el hueco del aire restaban mariposas
buscando infatigables el lugar de las hojas;
cuantos dias anduvo dolido el saltamontes
y anidaron los pajaros en la imagen ausente.)