Північ кришить метал, але шкодує скло.
Вчить гортань говорити «пусти».
Холод мене всмоктав і вклав перо
В пальці, щоб їх зігріли листи.
Замерзаючи, бачу, як за моря
Сонце сідає, нікого навколо.
Чи то по кризі ковзають підбори, чи то сама земля
Закругляється під обцасом колом.
І з гортані моєї, де покладено сміх
Або мову, або гарячий чай
Все чіткіше відлунює сніг
І чорніє як твій Седов,"прощавай".