Ти забула село, загублене у болотах
заліського краю, де опудала на городах
зроду там не тримають – не ті там злаки,
і дорогою теж все загати, яруги кляті
Баба Настя, певно, померла Петренко – живий, навряд,
А якщо живий, то пляшки складає в ряд
у пивниці чи то ладує зі спинки ліжка щось
Кажуть, хвіртку або ворота - ось.
Там взимку рубають дрова, сидять на ріпі,
І зірка мругає з диму в морозному небі.
І не заквітчана наречена, а порохів свято
І місце пусте, де кохались колись ми так завзято…