Прив’язаність – це пагубна звичка. Вона ніби подавляє тебе із дня у день. Я відчуваю гостру необхідність у певних речах/емоціях/людях. Не можу звикнути до їх відсутності у моєму житті. Не можу навчитись обходитись без них. Я перебуваю у стані якоїсь чи то депресії чи деградації. А можливо просто плавно, і поки що досить вправно, жестикулюю між ними. Та це дві крайності. Як довго я втримаюсь у золотій середині? Де гарантія, що рано чи пізно я не зроблю один неправильний крок до прірви? Як вижити на цьому роздоріжжі і побудувати там свою фортецю? Тільки щоб вона не була схожа на замок на піску…
Арина Карташова