Роздiл 5. Бабуся
Марічка солодко спала, й бачила такий ніжний сон, що мимоволі усміхалась у вісні.
Вона у ньому була маленькою дівчинкою, яка так з охотою, ходила пасти козу на пасовисько.
І коли її бабуся доїла тваринку, Марічка, злегка погладжувала чоло їх "білявки", а бабуся так пишалась онучкою і хвалила її.
Після такого веселого спомину про дитинство, ранком Марія, зателефонувала до мами.
- Матусю, доброго ранку.
- Донечко, і тобі доброго. Як справи? Як на роботі?
- Ні, Не хвилюйтесь у мене все добре. Краще розкажіть, як здоров'я у нашої бабусі, бо вона мені сьогодні наснилась, так гарно.
- Донечко, наша бабуся, почуває себе добре... - тремтячим голосом, сказала Мирослава Павлівна, мало не з сльозами на очах, адже насправді, Марічки бабуся була дуже хворою.
- Я хочу приїхати й провідати вас. Маю завтра вихідний. - насторожено говорила Марійка.
- Якщо хочеш приїжджай, бабусі буде веселіше, бо ні Яринка ні Олежик на вихідні не приїдуть, а наша бабця вже всі вуха нам прощебетала, що хоч і має 3-є онуків, ви, про неї забуваєте.. Ми тебе чекатимемо.
- Добре, мамочко, я приїду. Буду прощатись, іду на роботу. Татові й бабці вітання передайте. І мої щирі обійми. Люблю вас.
- Передам, моя зіронько. Іди збирайся на роботу. Дозавтра.
Після розмови із мамою, Марічці було тривожно на серці, і вона вирішила їхати у село сьогодні ввечері, після роботи. Дівчина, зателефонувала до Яни й попросила відгул, мотивуючи це тим, що стан здоров'я її бабусі критичний, і поки є така можливість, вона хоче її провідати. Звісно це не вписувалось у план Яни, але ця підла стерва, вдала, що розуміє ситуацію із здоров'ям бабусі, як ніхто, бо у неї скоро річниця смерті її дідуся. Запроданка*, ще й розплакалась у трубку, бо слова Марічки про її бабцю, нагадали цій сволоті, як вона любила дідуся, й на підставі доброти душевної, дає Марічці вихідний. Марічка, дуже співчутливо по прощалась із Яною й пішла збиратись на роботу.
Аня прокинулась в чужій квартирі разом із вчорашнім знайомим в одному ліжку:
"О, Боже, що я натворила..."
Хлопець проснувся й тряснув її по попі.
- Скажена, доброго ранку.
- Ти що? - ошелешено сказала Аня.
- Після такої божественної ночі, я можу й не це сказати.
- Мовчи, я благаю, - очі дівчини забігали по кімнаті. - Де мої речі?
- Ом, десь там... - вказав на коридор, юнак. - до речі я Максим.
- Байдуже, хоч Соломон. – буркнула дівчина.
Вона встала із ліжка й пішла шукати свої речі. Ходячи по квартирі, Аня згадувала, що саме тут вчора відбувалось.
Максим, підійшов до неї й сказав:
- Тримай - і тицьнув у дівчину її білизну.
- Віддай! Та ти, ти, нахаба й покидьок - скрикнула дівчина.
- Можливо, але в ночі, ти, благала, мене ...
- Прошу замовчи! Я була п'яна. Давай забудемо.
- Як захочеш, красуне.
І Макс, пішов на кухню. Аня взялась за голову, бо згадала одну важливу деталь. "Не дай Боже... тільки б... мама, мене з дому вижене..."
- Мала, чуєш, йди в ванну, вмийся, й переодягнись, я зроблю тобі кави.
- Нічого не треба.
- Це найменше, що я можу тобі запропонувати... – грайливо промовила симпатичний юнак.
- Пошляк...- дівчина гримнула дверима ванної кімнати.
- Скажена, легше.
Аня вийшла із ванної і сказала Максу:
- Бери ручку й папір, і пиши мені розписку, що ніколи, чуєш, ніколи і ні кому не розкажеш про цю ніч!
- А у тебе, що ревнивий хлопець, чи ти, заміжня?
- Я просто тебе прошу, - Аня зрозуміла, що вона у безвихідній ситуації.
- Я подумаю, а ти, на кави випий.
- Не буду! - гонорово заявила дівчина.
- Пий, пий, а я йду напишу тобі розписку...
- І не забудь вказати, номер та серію паспорта...
- А це для чого?
- Для офіційності документу, й підпис свій постав.
Поки Макс, писав їй розписку, в якій вказав, що не має права розголошувати будь-які подробиці минулої ночі, Аня, не знала, що їй робити.
- Тримай, твій довгоочікуваний документик, - саркастично промовив Макс.
- Дякую.
Дівчина, прочитала зміст розписки й вже пригрозила своєму знайомому.
- Обережніше, адже я ...
- Я знаю, що ти, Анна Ониськевич, а я Максим Фірман, журналіст і блогер.
- Боже, ти ще й журналіст!
- Красуне, я пообіцяв, забути й я забуду, якби мені не хотілось протилежного.
Він обняв її і палко поцілував, показавши Анні, що вона сама, добровільно, впала в його обійми.
- Відпусти мене...
- Я не тримаю.
Дівчина схопила сумочку й пішла до дверей.
- Анюта, то я ввечері зателефоную, - пристрасно сказав Макс.
- Ні, не треба. Тай номера у тебе мого не має.
- Я журналіст, і якщо захочу, то номер знайду.
- Прощай.
Аня йшла пішки по вуличках й гірко плакала. А приїхавши додому, пішла у душ, й пробула там близько години. Іван, забіг до сестри у кімнату й почав кричати:
- Аню, швидше! Мама на нас чекає в магазині.
- Я зараз. Йди заводь машину, буду готова за пів години.
Дівчина вийшла із ванної і швиденько, почала одягатись. Гарно зачесавшись, вона одягла, нові коштовні сережки та каблучку.
- Ось, так!
Спускаючись у вітальню, їй прийшла СМС-ка: "Як твій день, красуне. Це мій номер. Цілую у щічку, Макс." Вона зніяковіла, від такої уваги із боку її коханця. "Може, він нормальний?" Промайнуло в її думках.
- Не спимо, добігаємо, - командував Іван.
- Усе, нормально, давай поїхали
***
Йдучи на зустріч із Джансу - Ханим, Ясмін, підвернула ногу, й якраз у цей момент її побачили журналісти. Газетярі, не впустили такої нагоди й засипали жінку питаннями:
- Скажіть, коли вийде нова колекція бренду Кара-оглу? А це правда, що дизайн розроблявся спільно із українськими партнерами? Ходять чутки, що Ваша, племінниця Айшенур, виходить заміж?
- Я можу сказати лише одне, - з сильним болем у нозі, сказала Ясмін, - нова колекція, вийде вже дуже скоро й вона буде неймовірною, а тепер пробачте, я підвернула ногу й мені дуже боляче.
Одна із кореспонденток, дала жінці води й обезболюючу таблетку, -
- Пані, прошу випийте, Вам, скоро полегшає.
- Дякую, дуже. - Ясмін випила таблетку й поволі почимчикувала на свою зустріч.
Джансу Ханим, звісно, що знала, що дружина чоловікового брата любить запізнюватись, але вона навіть припустити не могла, яка прикрість сталась із Ясею, як вона її ніжно називала. Ясмін прийшовши у кафе розповіла подрузі і про вивих ноги й про журналістів.
- А це ти, правильно сказала, що колекція вийде скоро, нехай собі голову морочать?
- Ханим, мене ще питали, чи це правда, що Айшенур, виходить заміж?
- Усе може бути, адже донька просила Селім-бея, поговорити із Явузом, але цієї розмови, ще не було.
- От і звідки у цих журналюг, така інформація.
- Ми з чоловіком уже привикли, що про наших дітей часто такі сюжети бачимо.
- І на нас таке чекає, коли Сельма повернеться у Стамбул.
- О, так, так що подруго готуйся, до атак журналістів.
Жінки усміхнулись одна одній й попивши кави, роз їхалися по своїх справах.
***
У магазині Леся Іванівна, саме сьогодні ввечері мала зробила "розбір польотів", тому Марійка хвилювалась, не лише через хвору бабусю у Тернополі, а ще через це. Іра ходила й підсмішкалась. Їй було все одно щодо роботи, бо скоро вона вийде заміж, і працюватиме не для свого бюджету, а так для кишенькових витрат. Але коли об 17:35 у магазин зайшли Аня, Іван та чоловік Лесі Іванівни, пан Мирон, посмішка зникла із обличчя працівниці. Вона навіть злякалась.
- Дівчата, ми, сьогодні до 18:30, а не до 20:00. Тому пишіть свої звіти, і по одній до мене у кабінет.
- Добре Лесю Іванівно. - сказала Марічка.
- Так, звісно.-додала Іра, і глянула на Марічку неначе питалась: "Щось знаєш?".
Аня, підійшла до Марічки, і сказала:
- Ти, вже написала? Якщо так, іди...
- Ще не написала.
- Пиши швидше.
- Я вже...- сказала Іра, і попрямувала у підсобку.
- Стій, першою піде Марічка. - сказав Іван. - мама хоче з нею поговорити про щось...
- Марічко, допишеш пізніше, іди сюди. - сказав пан Мирон.
- Я вже біжу. - промовила Марічка, а сама, аж тремтіла, від цієї метушні.
Зайшовши у підсобку, дівчина здала звіт і чекала, що ж скажуть пані Леся і її чоловік.
- Марічко, ти, знаєш, що ми, плануємо відкрити, ще один магазин у Львові? - спитав пан Мирон.
- Так знаю.
- Але ти, не знаєш, що ми, хочемо, щоб ти, стала головним менеджером, нашого нового відділення. - додала пані Леся.
- Я? - ніяково запитала дівчина.
- Так, саме ти. Адже ти, вже майже рік є кращим продавцем нашого бутіка. - поважно говорила пані Леся.
- Марічко, ми, дружимо сім'ями, і сподіваємось, що твої батьки, розглянуть нашу пропозицію. - і пан Мирон, витягнув із сейфу документи, про партнерство між родинами.
- Ви, усе обдумайте, маєте на це два тижні. Мироне, вручи їй, документи - додала Леся Іванівна.
- Я навіть не знаю, що вам, відповісти. - зніяковіло казала Марія,- але ви ж знаєте, що моя бабуся, хворіє, і мамі прийшлось піти на менш оплачувану роботу, тому я не знаю, чи ми, зможемо стати повноцінними партнерами.
- Твоя прямота, є великим плюсом. Я знаю, що фінансова ситуація у вас є не стійкою, але, ви подумайте.
- Добре ми, подумаємо. Але нічого не обіцяю.
- Якщо ти не станеш партнером,то ми візьмемо кредит у лихварів. - продовжувала пані Леся. - Марічко, ти, чудово орієнтуєшся у товарі, у тебе є свій смак. І ще, мої клієнтки, чекають на твої ручні вироби. - улесливо говорила начальниця. – Таку розумну компаньйонку ще треба пошукати.
- За це я Вам, вдячна, адже я повністю себе забезпечую, і не прошу у батьків кошти. І якщо можна, то я вже піду, бо хочу встигнути на 20:20 на електричку у село.
- У тебе завтра і у неділю вихідні .- промовила пані Леся.
- Ні лише завтра...
- А я тобі кажу і у неділю. Ми з Анею самі справимось... Добре біжи...
"З Анею?..." - подумала Марічка - Дякую, до побачення.
Марічка пішла збиратись. А до пані Лесі "на килим", пішла Іра.
- Іра, там на довше ніж ти. - сказала мало не сміючись, Аня.
- Мама вже сказала, що з наступного місяця, у вихідні тут у магазині, працюватиме моя сестра... - сказав Іван.
- Ні, не казала. - Відповіла Марічка.
- Тепер усе буде по-іншому. Іра вже не зможе на вихідних для подружок робити скидки на нові колекції.
- Що? - оторопіла Марічка - це 100%?
- Ми ж не ідіоти, усе перевірили, і час від часу у магазин засилали випадкових покупців. Пам'ятаєш бабцю, яка хотіла купити подарункові сертифікати для внучки, коли Софі з мамою купували сукні.
- Так пам'ятаю, я їй продала 3 шт. на 200 грн.
- Це наша сусідка. Ми знали, що у підсобці є сертифікати на 500 грн. Ти Іру, питала про це. Вона змовчала.
- Це не перша халатність - сказав Іван, - а вчора, вона продала сукню за 8 500 грн., зі скидкою. Як за минулорічну колекцію. А це -1 500.
- Та Ви, що? Як?
- І ти, знаєш, що її коханий, запропонував їй вийти заміж...
- Ні, звідки. Я ж ворог. Друг доньки начальниці.
- Вгадай чого такий поспіх із весіллям? Одним словом за 9 місяців буде пізно.
- Вав... Тай нехай іде заміж... давно пора.
- Мама, тепер її не звільнить, бо вона їй вже сказала про вагітність. Буде виглядати, що не хоче платити їй декретні.
- Але, що буде із недостачею.
- Нехай заплатить. Якщо хоче, доробити до відпустки.
- Розкажеш мені, що до чого, бо я побіжу. Їду у село. Бабусі здається гірше, а мені ніхто нічого не каже.
- Давай я тебе підвезу. Я їду у бік Привокзальної.
- Кажи, правду, їду до Софії на Лівандовку... - підколювала брата Анна.
- АНЯ! Помовчи! - відвів очі Іван, - Марі, ідеш?
- Було б класно, але мені ще на квартиру, за сумкою. А тоді на вокзал.
- То заїдемо по сумку. І поговоримо про Романа.
- Що? Знову? Свататимеш свого дружбана? Не вийшло його приклеїти до мене, то ти за Марічку взявся?
- Аня, я не зводник. Тут інше. Роман каже, що бачив Марічку, у кафе "Львівський танцівник", і вона там танцювала.
- Аххжах. Ромасік ще й сліпуватий ..- насмішкувато говорила Аня.
- Так, це правда. Я танцюю у тому кафе.
- Танцюєш? Ти? -з подивом говорила Аня.
- Східні танці, вже 3-й місяць по п'ятницях, я там танцюю.
- Ого. Та ти, немов. "Міс таємничість". Треба якось піти подивитись.
- Аня, не підмахуй... Ладно, ви тут смійтесь дальше, а мені на електричку.
- Азххєааа - реготав Іван. - танцівниця східних танців. А фото маєш у тому екзотичному костюмчику?
- Ваня! Досить, а краще справді підвези її. - сказала Аня. - а з тобою ми, ще поговоримо про твої танцювальні па...
- Окей. Підвезу. Лише попрощаюсь із батьками. - він пішов до батьків. - мамо, тато, я поїхав до Софії, за одно і Марічку підвезу.
- Добре йди.
- Усе я вільний, поїхали. Па сістер.
- Поїхали. Анічка, па-па.
- Дзинь... О СМС... твоїм батькам привіт. І бабусі теж. - сказала Аня, відкривши СМС- ку на телефоні. - Марі, о це фото...
- Я знаю. Лайкнеш? - майже на виході із бутіка сказала Марічка.
-Так. Шикарно. Став на аватарку.
- Окей. Поставлю.
Аня сиділа на м’якенькому диванчику й сумувала. Але її сум розтанув, коли до неї зателефонував її вчорашній, знайомий. Парочка домовилась за годинку, зустрітись у кафешці неподалік.
Аня, попрощалась із батьками, бо буцімто йде на каву із подружкою із Універу. Мирон та Леся, відпустили її гуляти.
Марічка із Іваном швидко доїхали до вокзалу.
- Дякую, що підвіз.
- Не має за що. Тримайся подальше від власника того кафе де танцюєш. Він торгує людьми. Це 100 %. Роман працює у СБУ, і слідкує за цим закладом.
- Роман у СБУ?
- Саме так. І скоро у закладі планують зробити облаву, через зникнення 2-ох дівчат у минулого року.
- Мене взяли на місце однієї із них!? - із жахом усвідомила Марічка. - я думала, що це лише пусті балачки, недругів.
- Попереджений, означає озброєний. Добре біжи, на електричку. Бо запізнишся.
- Дякую за все. Па.
Марічка сівши у електричку, думала про слова Івана: "Пан Назар, торгує людьми... ". Дівчину охопило полум'я тривоги й ненависті до її боса на тимчасовій роботі. "Потрібно звільнитись. Адже це не перша людина, яка про це говорить. Тай Роман з СБУ. Він не брехав би, про таке. І навіть якщо це не правда, то що мені із того підробітку, якщо я можу стати партнеркою Лесі Іванівної і за якийсь час ще батькам допомагати."
Поки Марічка, їхала електричкою у Тернопіль, Аня та Макс знову опинились у квартирі, хлопця й переспали. Ані здалося, що вона закохується у Макса.
- Анюта, я маю, поїхати, на тиждень у відрядження, зустрінемось у наступну неділю.
- Ова, якої ми, заспівали. Аякже я вдруге опинилась тут...
- Я серйозно. - він поцілував дівчину, - я маю відвести по роботі декілька статей та сюжетів, на соціальні теми, і ще дещо допомогти знайомим, адже я журналіст, і якщо про проблеми інших говоритимуть ЗМІ, то таких проблем буде меншати що дня.
"Він ще й, волонтер?" З захопленням подумала Аня.
- А ти, часто допомагаєш друзям у їх бідах?
- Якщо в моїх силах, то чому б і не допомогти.
- Угу... А куди зараз поїдеш? Мені ж цікаво,
- У Харківську область, а от куди саме не скажу, а то ти, ще розплачешся...
Вона пригорнулась до нього й сказала:
- А ти, не падлюка, як я собі думала.
- Ахах...ну-ну.
Дівчина, готова була залишитись із Максом, але згадала, що справді, має зустрітись із подружкою із Універу, й переговорити щодо нових законів, які їй треба вивчити й описати у її дипломній роботі.
- Максик, я маю йти, вже пів на 10, а я ще маю зустрітись із знайомою, щодо податкової звітності й законів які не що давно вступили у дію. У мене невеличкий аврал із дипломною. А вона дочка декана юрфакультету..
- Втікаєш? Знову?
- Я серйозно.
Обоє засміялись.
- Давай, я тебе відвезу, де тобі потрібно,
- Добре.
Максу подобалась Аня, що секунди все більше, адже за цим її багатим антуражем, він бачив ніжну й тендітну дівчину. Хлопець відвіз її у пункт призначення.
- Я не прощаюсь. Просто будь обережним.
- Постараюсь.
Коли Макс, поїхав, Аня зустріла свою подругу й розпитала про законодавчі зміни, але подумки вона ще була, там, у обіймах хлопця, який за 1 день, із помилки перетворився в дорогу її серцю людину.
Іван, приїхав до Софії. Зайшовши у будинок своєї дівчини, він побачив, що вона зла й заплакана. А це означало, що на хлопця, чекав словесний допит, адже він запізнився.
- І де ж це ми, їздимо? Я тебе годину чекаю! - Розлючено, говорила Софія.
-Я був у бутіку й підвіз Марічку на вокзал. Їй треба було встигнути на поїзд.
- О то ти, тепер водії?
- Чого зразу водій. Просто допоміг подрузі. От і все.
- Подрузі, значить? Знаю я, твоїх "подруг"!
- Софі, я зараз піду геть! - сказав Іван. - ти сказилась від ревнощів. Марійка, мені, як сестра. Заспокойся!
- Чесно? - Софі, підійшла до коханого й обняла - ти ж знаєш, я закохана, імпульсивна, вар'ятка...
- Закохана?
- Так, я закохалась у тебе.
Іван подивився у очі дівчини й усміхнувся.
- Моя, вередунка...- прошепотівши, поцілував Софію.
Софія, звісно не впустила свого шансу, й відповіла на поцілунок.
- То ти, готова, поїхали?
- Я то, готова, але не знаю, чи ми, кудись поїдемо?
- Ти, про що?
- Просто ми, зараз одні... Лише ти та я...
- І що? - зацікавлено спитав Іван.
- Не знаю. Сам подумай... - вона поцілувала його ще раз.
- Ем... щось нічого в голову не йде. - віджартовувався Іван.
- Давай вип'ємо, вина, може пам'ять покращиться. - прошепотіла Софія.
Випивши по келиху вина закохані, вирішили залишитись у домі Софії й провести разом час. Софія хоч і страшенно нервувала, але Іван і не думав поспішати у їх стосунках, і зрозумів, що сьогодні не той вечір коли у їх стосунках, станеться диво. Молодик цілуючи кохану, зловив себе на думці що у будинку доволі холоднувато й пішов оглядати систему опалення, адже йому зовсім не хотілось, що ніжна білява красуня замерзла від холоду. Софія, пильно спостерігала за коханим і усміхалась, адже замість того щоб тягти її у ліжко, він повівся, як справжній господар і друг. Дівчина, мимоволі усвідомила, що кохає Івана, від нині ще більше, адже лицарські вчинки, ще ніхто не відміняв. «І який із нього бабій? Це все не ті дівчата у тебе були. Ти моя опора, як добре, що ти приїхав.» Поважно й щасливо роздумуючи вона пригорнулась до Івана й шепотіла, що він її рятівник і ще щось у такому дусі. Цю сімейну ідилію, порушив телефонний дзвінок.. На телефон Іванові, дзвонила Аня,
- О хтось дзвонить - сказав Іван, який до речі поки думав, що ж це з опаленням вмить протверезів.
- Ще якась із твої "подружок" - бурмотіла Софія.
- Ні, то сестра.
Іван взяв телефон і сказав,
" Алло!" У телефонній трубці, було чути, як плаче, Аня. Сестра сказала брату, що вона не хоче жити, бо вона вперше в житті, хотіла покинути хлопця, а він її сильно побив.
- Та заспокойся ти. Знайдеш іншого хлопця. - говорив Іван. Але коли почув, що перш ніж кинути Аню, той негідник побив та обікрав її. - Сестричко, я зараз приїду. - Аня, чула по голосу, що Іван, трішки п'яний, адже він за дуже добрим і чуйним виявився, і сказала, що якось сама добереться додому. - Я візьму таксі. Й подзвоню Роману, він знайде твої сережки, каблучку й гроші. Тільки не плач.
Поговоривши із сестрою, Іван розумів, що Софія роззлоститься на нього, адже йому терміново потрібно, їхати рятувати сестру.
- Розумієш - почав розмову Іван.. - там у Ані, проблеми.
- Я все чула й викликала таксі. За 10 хв. буде машина.
- Сонце, пробач, у нас ще буде час, для нас. - обнявши її сказав Іван.
- Ой та ладно, значить не час ще нам, переходити на інший рівень у стосунках. Головне, це зараз Аня.
Іван лише палко поцілував Софію.
- Я б поїхала, з тобою, але у нас перебої із сигналізацією, я тут все маю охороняти. Та ще й після вимкнутого електропостачання казна-що твориться із технікою, як не котел, не працює, то пралка вирубилась.
- Ахах... Софія Ємець, охоронниця й ремонтує техніку...
- Не смійся, а давай йди взувайся, бо таксі приїде, а клієнта не має.
Іван попрощався із коханою і поїхав розбиратись із проблемами сестри. А Софі, ходила по пустому будинку й оглядала усі прилади, які і справді після вимкнутої електрики, мало не погоріли, але їй не було страшно, адже Іван як не як, але допоміг розібратись із цілою купою всіляких вимикачів і пультів.
Тим часом, Марічка була у селі.
Подолавши шлях у 1,5 км., дівчина була на порозі такої рідної її серцю домівки.
- Мамо, тато...- сказала вона, побачивши, їх на подвір'ї.
- Маруся. - скрикнула мама. - Ти ж мала завтра приїхати?.
- Я дуже скучила за Вами і бабусею. - сказала Марічка, обнявши маму.
- Красуня наша - із віконечка у хатині промовила бабуня.
Запроданка* - продажна людина. Той, хто зраджує когось чи щось із корисливою метою.
Шльондра - жінка легковажної поведінки...
Редакція за 16.02.2016.р.
(С) Оксана Олійник
/ #БОМ /