Цар Давид, готуючись до битви,
не казав мотиваційних текстів,
не скликав на збір чи тренування -
слухав гомін в тутових деревах.
Він не кидався чимдуж до бою,
маючи прекрасну обітницю.
Не гострив меча або кинджала –
слухав гомін в тутових деревах.
Божий цар, співець і переможець,
не ділив майна, що завтра возьме,
не складав перелік для репресій –
слухав гомін в тутових деревах.
І коли по самих по вершечках
ледь помітний вітерець пройшовся -
він пішов, в похід узявши вірних.
З ним пішов – отой небесний гомін…
В нас - війна. За галасом і люттю,
за погрозами і за плачами,
чи почуєш вірний голос неба,
як і зійде в тутові дерева?
Тихо по верхах шовковиць наших.
Тихо на горах - не йдуть на раду
ненароджені царі Давиди
перехрещеного ненароду