“Wir wissen nichts von diesem Hingehn, das
Nicht mit uns teilt. Wir haben keinen Grund…”
(Rainer Rilke)
Ми безпідставні. Ми недоречні.
Люди, що замість мушель
Нанизують намистини-слова,
Що слухають голоси хмар
І ніч вдягають сорочкою чорною.
Ми артефакт, виняток з правила,
Важкого, як скеля, простого як черевики.
А на болоті качур
Все пливе з туману в туман,
А над туманом Ніщо,
Ми гадали зима, а то осінь –
Все далі, все далі, все далі – осінь,
А на болоті качур
Кличе квітку латаття летіти
Туди, де ріка нескінченна
Пливе по колу осені (виднокрай),
Там – куди треба летіти
(Кличе – отак чорнодзьобо),
А на болоті качур…
Як все недоречно –
Коли холоднеча – все недоречно
Все. Навіть цей птах.
Той, що кличе нас…