Вона щиро, від всієї душі стригла свою ляльку. Вона ще не знала, що то остаточна зміна. Їй було п'ять. Вона пам'ятала, як ходила з мамою в перукарню і її там стригли. Їй будо незвично й трохи лячно сидіти у величезному кріслі перед величезним дзеркалом. Але мама була поряд та підбадьорювала її, хвалила за хоробрість і казала, якою красунею вона буде з новою зачіскою. Ще б пак! Перукар її потім навіть побризкав смачними духами.
А тепер вона сама була перукарем і в кріслі перед нею сиділа її улюблена лялька. Вона була великою, майже вполовину її зрісту. І білява. І їй обов'язково буде личити коротша зачіска. Вона буде такою красунею! "Не бійся, от молодець! Не крутися, зараз тьотя тебе підстреже..." Дівчинка, повторюючи мамині слова з її ж інтонацією, бадьоро й безжально клацала ножицями.
- Що ти накоїла?!
Несподіваний вигук ззаду змусив її озирнутися. Мама стояла, притиснувши руки до грудей і широко розкривши очі, переводячи їх з доньки на ляльку та назад. "Що, невже некрасиво?" - тривожно подумала дівчинка. І теж подивилася на ляльку. Та сиділа навпроти неї з короткою модною зачіскою, не вистачало лише красивої шпильки. Мама ж дивилася на дорогу ляльку, біляве завите волосся якої тепер (так і хотілося сказати - наче неживе) було розкидане майже по всій кімнаті. А дівчинка розгублено та в очікуванні дивилася на маму - що та скаже?
А мама теж згадала їх похід до перукарні. Свої слова, підбадьорювання й те, як хвалила майбутню донькину зачіску. І зупинилась. Опустила руки, видихнула.
- Так, доню, тепер ви обидві красуні.
Дівчинка щиро всміхнулася та трішки почервоніла від гордості. "Що їй дасть зараз знання про те, що ця лялька надто багато коштує та що її волосся більш ніколи не виросте?" - подумала мама. Бо її донька повторила послідовно її саму - і її турботу, і її слова, навіть саму дію. Що ж, тепер ще один член сім'ї буде з новою зачіскою! Мама всіхмунулася й ніжно торкнулася доніної голови. Та всміхнулася у відповідь й знову повернулася до своєї ляльки.