Батькiвщина маленька моя

 
Тумар… Тумар-Брачки…Нейдорф… Новосілка. Всі ці історичні назви мають своє відповідне  місце у формуванні сучасної назви села Новосілка Ємільчинського району Житомирської області.

Село Новосілка розташоване на лівому березі колись дуже мальовничої  лісової  невеликої  річки  з красивою  назвою Рожаниця, яка  бере свій початок із  заболоченої місцевості  сусіднього села Верби і впадає неподалік села Березівка в знамениту на Поліссі річку Уж.

До сумнозвісних часів, коли людина дозволяла собі  глумитися над природою на свій розсуд, Рожаниця несла свої живі води серед  незайманого лісового оазису , ознаками якого були велетенські багатовікові  дуби поруч з свічоподібними соснами , яки нібито  своїми вічнозеленими кронами підмітали  блакить небесного куполу.   Тут було все: червона вільха і біла осика, клен і липа, ясен і  граб ,  срібні тополі, дика біла акація і черемухові  зарослі, навіть знаменита рідкісна азалія понтійська, яку в народі називають драпоштаном.      В такому лісі звичайно не могла не рости природна аптека в повному розумінні цього  слова. Це  малина і ожина, черниця і буяхи , суниця і клюква.
 А гриби додому  возили возами.  На деревах гніздилося  різнобарвне птаство, а внизу більш поважні діти природи.    Джерельна вода Рожаниці була благодатним   середовищем для різноманітної прісноводної риби.

То ж і не дивно,  що в такі місця потягнулися і люди. І все це розпочалося  в далекому 1861 році після скасування Олександром ІІ  на теренах своєї Імперії   кріпосного права.  Якраз в той самий час  було дозволено  німцям з Царства Польського переселятися  на Волинь, в тому числі і на територію нинішньої Житомирської області.

Практично на тому місці де зараз знаходиться  Новосілка було розташована по хутірській системі  шістнадцять хазяйств молодих колоністів, загальна кількість яких складала всього тридцять три чоловіків і жінок.  Колонію назвали Тумар.

В той же час , але вже на правому березі  Рожаниці розмістилася інша колонія  з назвою Брачки. А там поселилися тринадцять  господарств загальною кількістю мешканців  аж сто душ ,  чоловіки з дружинами і малими дітьми.

В 1900 роках минулого століття  тут мешкали такі  німецькі родини: Альберт і Павліна Келерт, Людвиг і Кароліна Зюсс, Адольф і Кристіна Бетлер, Юліус і Флорентіна Гоппе, Іохан і Ванда Зисс, Христіан і Вільгельміта Вихман, Готліб і Амалія Штрейх, Роберт і Оттілія Поль, Генрих і Ірнестина Кокашке, Густав і Павліна Креніг, Юліус і Лідія Бранд, Густав і Матільда Віхман  , Роберт і Оттілія  Пауль, Готфрид і Лідія Ульм, Міхаїль і Емалія Зісс, Едуард  і Юльяна Віхман, Едуард і Августина Келерт, Еміль і Берта Ябс, Адольф  і Емілія Келерт, Адольф і Емілія Гоппе.

Місця розташування  новостворених колоній були вибрані дуже вдало. Адже  тут неподалік   знаходилося благодатне джерело, вода якого за свідченнями місцевого люду мала цілющі властивості. Це джерело називалося криничкою Миколая. А пізніше тут була створена ще одна колонія  з назвою Миколинці.

А через деякий час з дозволу Святійшого Синоду  над благодатним джерелом було побудовано  дерев`яну капличку , в якій  в день Вознесіння Господнього звершалися  церковні служіння.

Розповідали сторожили , що в такій день сюди  вже з ранку  їхали   люди всією родиною, від малого до старого.   Це були мешканці з великих навколишніх сіл Симонів, Барашів. Киянки та з невеликої слободи Верби. А не рідко сюди добиралися навіть селяни з більш віддалених сіл Андрієвичів  і Непізнаничів.  Все навкруги було заставлено селянськими возами,  покритими різнобарвними хатніми радюжками. 

Слід відмітити, що і до нинішнього часу на території тодішньої німецької колонії Брачки  на пагорбі знаходиться німецьке кладовище з остатками могильних плит і пам’ятників з сірого  граніту у вигляді дубів з обрізаними гілками.

Про гарне господарювання німецьких колоністів свідчать і досі ті старовинні доволі таки великі і високі хати, які вони будували з тих міцних порід дерев, що проростають в тутешніх лісах.

По цей день в селі  є урочище, що  розташоване за півтора кілометра від Рожениці і називається Рибне,  на якому  ще й досі є система сажалок або так званих копанок, в яких  бувші колоністи розводили  різноманітну рибу  для власних потреб.
 
Колоністи привезли  з собою  не тільки сучасні знаряддя праці, але й  сучасні технології  вирощення та переробки  тваринництва. Зі свідчень старожилів продуктивність виготовлення молочних продуктів колоністами  перед місцевими жителями була подвійною, а то ще й більшою.    Так було практично  у всіх напрямках життєдіяльності.
 Осі коліс возів виготовлялися з металу і колеса обшивалися металом, платформа воза робилася надійною і  значно більшою . Замість неконтрольованих і лінивих волів застосовувалися вагові  коні.  Німецька хуторна система передбачала таку планіровку  гоподарства, що все знаходилося під оком господаря обійстя.  В той же час в місцевих мешканців  угіддя  тваринництва  і всі посіви знаходилися за декілька кілометрів від хати. А це приводило до колосальних затрат  і неефективності господарювання.

Німецька господиня на коворотці  за декілька вечорів заготовляла стільки ниток шерсті, що місцевим господиням потрібно було це робити   зі своєю сім`єю майже зиму. 

Ще й  досі в  селі  є декілька старожилів , які мають в себе  німецькі дерев`яні ткацькі верстати по виготовлення полотна або килимових доріжок.

До революції 1917 року німецькі колонії Тумар і Брачки адміністративно підпорядковувалися лише тільки   Барашівській волості.

Свої релігійні обряди німецькі колоністи колоній Брачки і Тумар здійснювали в євангелічно-лютеранській кірхі села Геймталь Пулинської волості Житомирського повіту. (нині село Ясенівка Червоноармійського району, яке в  1906 році називалося Стара Буда)

А вже через деякий час колонія Тумар ввійшла до складу  Барашівської сільради (1923 р.), потім  до Євгенівської сільради (12.01.1924 р.), а потім до Кремянської  сільради (30.10.24 р.)

Разом з тим  колонія Брачки підпорядковувалася лише двом сільрадам, Євгенівській (1923; 20.03.1926) і Кремянській (30.10.1926).

А коли наступила в 1929 році тотальна примусова сталінська колективізація,  сусідні  колонії  в 1930 році об`єднали в одну колонію з назвою Тумар-Брачки.
  Було перевезено  всі  будови на одну розплановану територію у вигляді однієї майже прямої лінії  довжиною приблизно півтора кілометрів у в чіткому напрямку з півдня на південь. За п’ятсот метрів від села  з західної сторони на високому пагорбі облаштували  колгоспний двір відповідними  будівлями . Новостворену   колонію адміністративно підпорядкували  Крем`янській сільраді  Пулинського ( з 17.10.35р. Барашівського ) району. 

Зі слів старожилів сусідніх сіл в 1935 році радянська влада переселила всіх німців колонії до Казахстану. Під час загострення комуно-сталінського терору в 1937—1939 рр трьох колоністів, які вже жили поза межами Тумар — Брачок було репресовано, двох з яких розстріляли. Ось їхні імена: Дуздаль М. М. 1888 р/н — розстріляна; Келерт А. А. 1912 р/н — розстріляна; Келерт Б.А 1907 р/н.

А вже станом  на 01.10. 1941 року радянська  німецька колонія Тумар-Брачки  на обліку не значиться.

Більше всього,  саме з цієї  дати  Ємільчинським гебітскомісаріатом та Барашівською   сільською управою   колонія  Тумар-Брачки перейменовується на село Нейдорф (по укр. Нове село).

Після закінчення  другої світової війни  з  07.06. 1946 року Указом ВР УРСР с. Нейдорф перейменували на с. Новосілка Крем`янської сільради.

Перші ознаки цивілізації в селі були помічені, коли запрацював тіпальний переробний  пункт льону, рушійною силою якого був датський потужний двигун, що майже безперебійно робив свою справу в дві зміни майже всю зиму.

А головним  «диригентом» всієї цієї машинерії був місцевий механік і коваль Козел Гнат. 

Згодом  ранньою весною на колгоспних полях появився один-єдиний колісний американський трактор «Фордзон».  А першими трактористами були Денисюк Захар, Ксендзук Давид,  Осадчук Петро, Татуревич Павло та Цуман Кирило.

А трохи пізніше  на колгоспному стані з`явилося декілька перших бортових автомобілів «ГАЗ», якими  у різний час керували шофери  Колесник Микола,  Синицький Йосип-молодший, Козел Микола і Козел Володимир.

Гарною новиною для села стало проведення дротяного радіомовлення. Щоб  послухати  трансляцію чергового футбольного мачту улюбленої команди «Динамо», до центрального гучномовця, що знаходився в центрі села біля сільмагу збиралися місцеві вболівальники. 

І нарешті  в село  прийшла так довго очікувана електрика з Житомира. Це відбулося ранньою весною в 1967 році. Нарешті в хатах односельців появилося багато яскравого світла , перші радіо магнітоли і навіть перші чорно-білі телевізори.

А різноманітні  керосинові лампи на всякий випадок тримали на тих же традиційних місцях в постійній готовності.

Потім з`явився перший і єдиний   дротяний стаціонарний телефон ,   практично з відкритим доступом через витягнуту шибку у  будь який сезон     у   бувшого директора будинку інвалідів Зінченка Олександра.

Невеличка розбудова власних  господарств односельців закінчилася  скінчилася   десь в кінці шістьдесятих.

Обійстя будували толокою місцеві  майстри. А їх в селі було немало. Це Ревчук Борис, Ревчук Володимир, Синицький Йосип-старший, Гончарук Степан, Приймак Володимир, Денисюк Григор, Заїка Василь, Мельник Віктор, Хамський Адам  та Савчук Степан.

 В найкращі  часи  в селі проживало 64 родини з загальною кількістю трохи  більше  400 людей. 

В селі працювала початкова   школа, в якій навчалося майже чотири повноцінних класів.

Першими вчителями  була подружжя Чертовських.  А пізніше  тут працювали вчителі Синицька Юлія Станіславівна, Ковальчук Вікторія Григорівна , Колеснік Зінаїда Григорівна та Синицька  Ганна Данилівна.

Ради історичної справедливості необхідно сказати , що в українській родині споконвіків культивувалася національна ідея  багатодітної сім`ї. Це у великій мірі мало місце  ще майже до середини  двадцятого століття.

 Село в цьому сенсі  не пасло задніх. Найбільшими за чисельністю  були: родина  Давида і Гани  Ксендзуків - 12 дітей; родина  Валентина і Алли Камерзаєвих - 10  дітей;   родина  Адама і Марії Хамських – 8 дітей; родина  Петра і Марії Морозів – 8  дітей;  родина  Петра і Катерини Осадчуків - 8 дітей та  родина  Йосипа і Любові Синицьких - 7 дітей.

Майже до кінця 60 років минулого століття в селі паспортів не видавали. Таким чином молодь була приречена залишатися в колгоспному "раю" до останніх своїх днів. Одначе   находили різні способи виїхати до міста. Як правило втікали з села через комсомольські путівки.
 Тодішні керманичі держави обіцяли народу  з самих високих трибун, що через 20 років, коли настане комунізм, то  зовсім зникне  відмінність села від міста. Не сталося,  на жаль.


Фото з власного архіву.

 


Рецензии
Осчновательный труд, широчайшая эрудиция автора.
Богатая информация, естественно несколько пристрастная.
Украина при Советах была могучей Страной - даже язык не поворачивается назвать её одной из республик.
Профессор Преображенский неприятный тип - о своём кармане пёкся и оперировал только денежных пациентов.
Не видел ни одного насильно оставленого на вечное житие в совхозах-колхозах. Все нынешние горожане на 70 % бывшие селяне. Из колхозов уезжали на учёбу, проваливали экзамены и оседали в городах. На заводах и фабриках сплошь пролетарии от сохи. Лет по двадцать углы снимали, потом их Никита хрущёвками осчастливил. С унитазом! Это не попу в огороде морозить!
Кому в городе ловить нечего было, те без всякого ропота оставались при своих курях-гусях-свинках и город помидорами-огурчиками кормили со своих грядок через рынок.
Распроклятая "сталінська колективізація"? Государство без армии немыслимо. Армию надо кормить. Частник армию не накормит. Колхозы потом встали на ноги и колхозники сытнее горожан жили. Сейчас колхозы с наслаждением развалили, народ повис в воздухе.
Всё течёт, всё меняется. Всего через пятьдесят лет ни страну, ни мир в целом не узнать.
Зацепили "комунізм через 20 років"! Хрущёв много чего говорил!
А и был коммунизм - работа, зарплата, бесплатные квартира-газ-вода-электричество; медицина, учёба и месяц на морях за отпускные.

Прочитал с интересом.
Спасибо, Николай!

Евгений Нищенко   10.07.2016 07:11     Заявить о нарушении
Спасибо, Евгений, за такую мощную рецензию!
Рад нашему знакомству.
С уважением.

Николай Синицкий   24.07.2016 17:40   Заявить о нарушении
Взаимно! Жму руку! Читаю далее.

Евгений Нищенко   24.07.2016 18:50   Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.