« Є така емоція – посмішка розчарування»
Томі Гецвельд
Я не знаю чи зацікавити вас, моя розповідь, тому що багато хто пише про кохання, про біль і втрачену надію, але я не можу не розповісти, вам, про нього, про кохання всього мого життя.
Глава 1
Сьогодні, в моєму місті, осінь, листопад. Все досі, таке жовте в сонячне, хоча і інколи є прохолодний вітер, але він так гарно підіймає опавши листя, що тебе це зачаровує, і ти зовсім не помічаєш холоду. Ти знаходишся в своїй міні-казці, і просто насолоджуєшся.
В мене, ще досі +20 на термометрі, в нього вже -10, ми такі різні, і діло зовсім не в температурі повітря.
Знаєте, скільки пам’ятаю себе, осінь завжди підіймала мене з колін, і надавала сил, таких сил, що я сміло йшла в снігову зиму, навіть, не вагаючись.
Так, вона мене рятувала. Інколи просто виходила, закутавшись в теплий шарф, купувала каву і просто йшла до парку, спостерігаючи за всіма, навкруги. Я сама, і є осінь, яка завжди приймає на себе біль і втрату, рятуючи всіх, лише не себе.
Ні, не подумай, я не жалію себе. Я завжди знала на що йду, мені подобалось рятувати втрачені душі,. Рятуючи їх, я рятувала себе.
Але, я тоді не розуміла, яким осадом це відіб’ється на мені…
Я зустріла його восени, 2013 році, я знайшла його. Я тоді була в темряві своєї пониклої душі, не бачучи зовсім світла. Мені так був необхідний якір, який втримає мене в цьому круговороті подій. Я знайшла вихід, чи сама доля підвела мене до цього, я не знаю. Але саме в цей момент, коли все здавалося сірим, я зустріла його, з очами інею, і покритою льодом душею, мій «А».
Не тільки осінь була холодною в його місті, він і сам був наче крига.
Але саме «А» витянув мене із прірви, тепер я не змогла йому дозволити знову мене в неї кинути. Я пішла.
Глава 2
Його очі вабили завжди моє серце. Я могла вічність дивитись в них, він обожнював те, як я на нього дивилась. Я була закохана в його очі, в них я завжди бачила надію для мене, точніше кажучи, для нас обох.
Вони рятували мене в тяжкий час, коли я не могла зупинитись, плачучи, говорила все йому, що я не справлюсь, що я не можу більше так, але він завжди знав, як заспокоїти мене.
«А» без слів брав мої, завжди холодні, руки, в свої. Ніжно зігрівав їх, потім гладив мене по обличчю, так обережно стираючи ці прокляті сльози, і дивився прямо мені в очі, гіпнотизуючи мене своїм поглядом.
Він все дивився, з такою добротою, і спокоєм, що я здавалась, переставала дихати. Я слухала тільки декілька слів, що він повторював: «Все буде добре. Я поруч».
Я поруч, воно і досі викарбоване у мене в душі, в кожній клітинці мого тіла. Він завжди знав, що сказати, що зробити, як заспокоїти, і як розбити мене до кінця.
Від мене ніколи нічого не залежало, я була залежна від нього. Я була повністю у його владі. Я могла боротись, але я ніколи не могла сказати йому "Ні", тому що він вів мене далі по дорозі нашого життя, він відкривав все нове для нас обоїх. Але всього одна хвилина може змінити все, лише 60 секунд, і ніби твоє серце перестало качати кров, і повітря перестало надходити до легень, лише мить, і я впала в прірву відчаю. Я прокинулась від своїх ілюзій, тих образів, що склала наперед в своїй голові. Я зрозуміла, що я лише лялька в твоїх руках, з якою тобі комфортно, про яку тобі потрібно дбати, але не більше. І ті очі, в які я закохана, які гріли мене в холодні дні, знову віддавали цю прохолоду, вони завжди були холодні…
Раніше, я не знала, що можна так сильно кохати, що перестати бачити реальність, тепер знаю.
Його очі залишились, такими ж прекрасними, але тепер від них шов мороз по шкірі. Мені було страшно попасти в їх полон.
Глава 3
Серпнева ніч, він її запам*ятав, хоча «А» дуже рідко запам’ятовує різні моменти, дати. А особливо імена моїх сестер, він так і не зміг їх вивчити, постійно плутав, і це так забавляло мене.
Але ця ніч була особлива… Вона була по-казковому зоряна, таке відчуття, наче все небо встелено крихтами хліба. Я тоді хворіла, температура 40, трималася майже 3 дні, але мені постійно хотілося на свіже повітря, для мене лежачи в ліжку, більше ніж потрібно для сну, було не властиво.
Він знав, що я любила зорепади, і «А» зробив цей вечір найбільш чарівнішим чим він міг бути. Він, вперше, сам зробив щось для мене. Ми лежали на задньому дворі мого дому, «А» виніс майже всі подушки і ковдри, щоб я не замерзла, але ця ніч була такою теплою, що все це було не потрібно. Якщо він хотів цього, то я була не проти.
В той вечір, я знайшла на небі зірку, невеликого розміру, і вона нагадувала мені його, така ж одинока, самотня, відсторонена від усіх, яка прагнула тепла і кохання. Я подивилась на нього, потім на зірку, і знову на нього. Він усміхнувся, і запитав, що сталось, і чому я така мовчазна. Я сказала, що хочу подарувати йому зірку. Він засміявся, і сказав, що мабуть в мене знову жар. Але я все наполягала на своєму, і він піддався. В мене і справді був жар…
Він все вмовляв мене піти до дому, і що мені необхідні ліки, і тепле ліжко, але після моїх слів він просто не зміг більше суперечити мені.
«Мені не потрібні ліки, мені потрібен твій голос, твої обійми, і ці такі палкі поцілунки. Ти єдиний, хто може мене вилікувати… Заспівай мені».
Він почав співати мені ту пісню про зірки, я так і не вивчила її, мені здавалося, що це не потрібно, тому що він завжди буде співати для мене.
Я прокинулась в ліжку, температура спадала.
Коли «А» доспівав пісню, я вже була в довгій хвилі снів. Доніс мене до ліжка, укутав теплою ковдрою і просто гладив моє волосся…
Через декілька місяців він признався мені, що йому ще ніхто і ніколи не дарував такі безглузді подарунки, але цей подарунок був найкращим…
Глава 4
Брехня, вона поглинала нас обох, точніше була повністю з головою в ній. Того дня, я дізналась правду, всю правду. І всі ті дні, що ми були разом, кожний момент, кожна секунда – все це стало великою чорною плямою…
Я могла все витримати, все … Те,що ти не відчував до мене нічого сильнішого, чим хотіла би, те, що тобі було краще закритись в собі, чим признатись мені в тому, що кохаєш мене. Але я не змогла витримати те, що тебе не існує, ти лише ілюзія.
Мені часто снився сон, про те, що я така щаслива бігаю по цьому чудовому парку, збираючи квіти, і все сміюсь до тебе, і ти протягуєш до мене руки, і як я не намагалась, я не змогла її взяти, таке відчуття, що тебе нема. Я все намагалась, і намагалась взяти її, від усмішки залишались сльози, як град, а я все кричу тобі, а ти посміхаєшся мені…
Лише марево…
Я так хотіла бути всім для тебе, твоєю опорою, твоїм сонцем в темні дні, я хотіла бути частинкою твого життя… Якого із?!
Мені не боляче, більше нічого не відчуваю, тому що в середині залишився апарат, який лише перекачує кров.
Раніше осінь рятувала мене, підіймала з колін… А тепер… Я хочу заснути, я просто хочу бачити сни, хай несуть мене далеко від реальності, тому що тут мене немає…
Більше немає.
Глава 5
Кінець серпня, я перед навчанням завжди любила ходити до моря, в те самотнє віддалене від усіх місце. Де тільки великі камінці і лілові квіти. Я любила туди приходити і писати в свій щоденник. Слухати шум моря,і чайок, а ще спостерігати за кораблями, які відправлялись у даль… Я мріяла…
Я знайшла тебе у своїх думках в той день, ти підійшов до мене і запитав чому тут одна сиджу. Ти сказав, що якщо я не проти, ти побудеш поруч… Я була не проти, впускаючи тебе в своє життя…
Але тебе не існує…
Кінець серпня, я сиджу на березі моря, пишу в своєму щоденнику, слухаю шум моря і чайок…
26.11.15