Часто думала вона
Про часи ті славні,
Коли були не жінки,
Не жінки, а дами!
Пишні юбки їх і сукні,
Капелюшки гарні
Приміряла не один раз
Вона у уяві.
Не один раз цілував їй
Юний красень руку,
І поети їй писали
Вірші про розлуку!
А за честь її дівочу
На дуелях б’ються!
Гідність дами – це святеє,
З цього не сміються!
Гідність найціннішим скарбом
В ті часи вважалась.
Та вони пройшли, забулись.
Для усіх, крім неї!
Часом тим, що давно сплинув
Вона захворіла!
«От коли б мені в минуле!» -
Вона тільки й мріє!
Але все це неможливо –
Добре розуміє!
Капелюшок, довгу сукню
Вона одягає,
Йде гуляти
Й свого Принца
Знову виглядає.