Вібрує, струменить, переливається із тіла в тіло. То світиться на хвильку, то тьмяніє. То затихає, то гримить. Все в русі, в зміні.
На плесі поплавок. Не ворухнеться. Стоячі води. Туман поглинув береги і човна. Але планета мчить довкола зірки і збурює ефір. І ми в своїх комірках не можемо заснуть: то маримо, то мріємо, що допливемо в порт призначення -- Офір. Побенкетуємо, поніжимося в золотих купальнях.
В тунелях снів не губиться душа: перепливає чорні води, сочиться через камінь, літає, літує, кружляє червоним листом клена і випадає памороззю, снігом або листом з пожовклого конверта.
Офіра чи оферта? Кому як випаде. Хто як попросить. Візьми три стебла всохлих очерету, три купки перевіяного проса, додай три корені петрових батогів і сім краплин іланґу та пачулі. Почуєш голос і відчуєш цю всеєдиність.
Дізнаєшся, що ти є світ, і світло, і відсутність світла.