Привіт, Тату.
Вчора майже випадково знайшов Костю.... Так приємно було його побачити. Я його одразу упізнав, бо він дуже схожий на свого батька. І на мого теж. Уперше у житті побачив, як він виглядає. Таке рідне обличчя....
Захотілося з ним познайомитися. Надіслав йому запит. Востаннє він був у мережі позавчора. Маю надію, що буде скоро. І що ми подружимося.
І ще знаєш, про що я подумав? Адже він зовсім поруч географічно.... Якщо ми подружимося, то можливо він обов'язково мене навідає, аби побачитися та обійнятися. То було би добре. Певно, з цікавості - він майже обов'язково навідає. Можливо....
Відчуваю, що вже люблю його. Хоча ми ще не знайомі, але відчуваю, що люблю. Бо дивлюся на його обличчя, і бачу, що він мій рідний брат. Кожна риса рідна і знайома, мов усе життя. Було би добре обійнятися з ним, і навіть поцілуватися.
Тату.... Але чомусь гірко у роті. І в серці.
Чи мушу я вибирати між ним та Сантту? Я не хочу вибирати. Але, якщо доведеться, то виберу Сантту. Хоча, можливо, це і несправедливо трохи, з точки зору крові. Але хіба кров справедлива.... Хіба ж кров справедлива. Ні. Я з дитинства те знаю, наскільки вона несправедлива. Коли тебе не люблять тільки за те, що ти не кровний, хоч вивернися увесь навиворіт, хоч будь увесь золотий чи діамантовий - не люблять. не хочуть. Хоч скільки не вислуговуйся - не люблять, і не заслужиш. Бо не кровний. Отож, хіба тоді варта та кров уваги узагалі?...
Якщо любити чи не любити тільки за кров - то тоді не варто. Бо це не справедливо. Костя мені поки нічого доброго не зробив. Навіть слова доброго не сказав. Ще не відомо, як він поведеться.... Чи це заважатиме мені любити його? Ні. Любитиму. Але чи хотітиму говорити з ним?...
І ще мене трохи бентежить, що він сам не знайшов мене.... Можливо, і блукали у ньому такі думки. Але ж не знайшов. Хоча напевне знав про моє існування, гадаю. Але.... Якби наші батьки спілкувалися. Якби його батько був живий. Якби мій був здоровий. Клан розбився на дріб'язки. Спершу в позаминулому поколінні, потім в попередньому добився. І в цьому вже ніщо не тримає нас укупі. Дивимося на фото.
Хоча ще тримаю надію, що з Костиком подружимося. Що нам буде, про що говорити. Хоча би інколи.
Тату....
Відчуваю дуже велику втому. Хочеться спати, спати, спати.... Ентузіазму знайомитися з кимось не маю майже ніц. Хіба тільки з Костиком, як виключення. А так ні. Та й то не упевнений, що у мене його вистачить надовго, того ентузіазму. Якщо можна назвати ентузіазмом ту велику моральну втому, і бажання не те щоби самоти, але.... Просто втомився. Дуже сильно втомився. Уже всі люди мене дратують. Бо надто багато було пустих знайомств.... Надто багато було не здійснених надій зустрітися, надій почуватися потрібним, коханим. Захищеним.
Хочеться спати.... Немає сил ні на кого. Хочеться тільки спати, спати, спати....
Тату....
31.10.2015, 10:40