Вже сонце сідає, крізь прядиво тонке,
Крізь синьо-зелену блакить.
У світлі багряному ніжиться, тоне
Розхристаний , змучений світ.
А вітер все вище здіймає в долонях
Усе, що згубив ти, лишив,
Усе нездійсненне, пролите тобою,
Всі клаптики давніх жалів.
А світло пронизує простір любов'ю,
Торкається рук і облич,
І ми усміхаємось, сповнені болю,
Вечірньому сяйву навстріч.
І хтось посміхнеться в тобі і з тобою,
І ти поряд з ним вже летиш.