Билиця
В його краї завівся чудернацький Господар. Бо, як відомо, всі Господарі піклуються про свої краї, про людей, що в тих краях мешкають. А їхній Господар піклувався лише про себе та свою рідню. Тож він нагадував йому такого собі крота, який задля власної потреби здатний перерити всі людські городи й залишити людей напризволяще, без їжі. Так то ж кріт, нерозумна тварина, а тут людина, якій Бог дав розум, та ще й Господар великого краю. І від цього йому було так прикро, так внутрішньо незатишно і неспокійно, що вже й жити іноді не хотілося на світі білому. Крім того, до нього як до людини освіченої і розумної частенько зверталися люди з питанням – що їм робити з їхнім Господарем? І йому нічого було відповісти людям. Та невдовзі відповідь підказало саме життя.
У нього була дачка – невеличка земельна ділянка з крихітною хатинкою. Придбати щось солідніше йому було незмога, та й потреби в цьому у його віці не було, бо для великої дачі треба мати або чималі гроші, або неабиякі власні сили, щоб купити чи збудувати таку дачу, а потім хазяйнувати на ній. Та йому з його дружиною й цієї дачки було цілком досить, бо в них, пенсіонерів, сили, як то кажуть, вже кінчалися, а діти їхні давно розлетілися, мов швидкокрилі голуби. Отож і довблися вони на власному клаптику земельки, кожного літа чекаючи, поки та земелька дасть їм то огірочок, то помідорчик. А що може бути краще, ніж ласувати власний огірочок чи помідорчик?
Та цього літа наскочило на них дачне лихо. Завівся на їхньому городику кріт. А кріт – це така тваринка, яка у пошуках усяких черв’ячків та личинок тільки те й робить, що риє у землі нори. Тобто він не їсть корінців, скажімо, огірків чи помідорів, але, риючи нори, вигрібає з-під них землю, і огудина в’яне, жовтіє й повисає над землею мертвим бадиллям. Що вони з дружиною не робили, яких тільки заходів не вживали – і вітрячки з поліетиленових пляшок на товстих дротах встромляли на грядках, щоб відлякувати шкідника, і сірку та ганчір’я, змочене нашатирним спиртом, пхали в його нори – нічого не допомагало. Кріт рив собі й рив, а городина гинула на їхніх очах. Дружина навіть плакала, порпаючись на грядках, та молилася Богу, а він лаявся з безсилля.
І Бог, мабуть, почув молитви дружини й змилувався. Якось увечері, коли вони з дружиною вже збиралися йти додому, він, проходячи повз грядки огірків, раптом вгледів, що земля в одному місці ворушиться. Він висмикнув дріт з пляшковим вітрячком, зняв пляшку і встромив дрота у те місце на грядці, де ворушилася земля. На грядці під землею щось нервово засмикалося. Він висмикнув дріт. На дроті крутився проткнутий шкідник…
Вже по два дні, як він убив крота, листячко на їхніх огірках та помідорах ожило, а їх обличчя повеселішали. Він дивився на зелені грядки. І несподівано йому сяйнула думка: тепер він твердо знав відповідь на оте запитання людей, з яким вони до нього зверталися.