- Подивіться на неї... Вона відірвана від реальності... Увесь час сидить у якійсь віртуалці, своїх мріях, які насправді не існують...
- «...Відірвана від реальності...» Чим є реальність, яку ти пропонуєш мені?
- Ну як це «чим»? Усім. Реальність – це реальність. Це те, де ми живемо насправді...
- Живемо чи тільки вважаємо, що живемо? І чи насправді?
- Насправді. А як же ще?
- Твоє «насправді» – не насправді.
- Не грайся в слова...
- Цим не граються... Я просто хочу жити...
- Так живи! Хто тобі не дає?! Живи, як нормальні люди, і викинь усякі дурниці з голови...
- Дурниці? Хіба це дурниці – бачити картину...
- Яку там к бісу ще картину?!
- Справжню... Нерадісна радість і... смерть...
- Ідіотка!
- Можливо... Але не викликатиме радості картина, коли душі більшості вийдуть із тіл та будуть позбавлені можливості повернутися в них. Тоді навколо залишиться лише мертва матрична мішура, яку вони помилково вважали реальністю... Але це не сумно. Це природно. Сумно те, що після смерті їхніх тіл перестануть жити й їхні душі, бо їм не буде куди дітися. Вони перебуватимуть у порожнечі, яку створили за життя. Саме це й називається смертю.
- Не вірю в усякі дурниці.... А ти хіба не така, як усі інші? Хіба в тебе буде інша смерть?
- Не така. У мене інша реальність...
- Ти хочеш усіх зробити дурнішими за себе.
- Мені давно вже байдуже до всіх. Я просто хочу жити...
28.09.15