Ну от, зараз дав другий анонс другої трійки.
Потім пішов на Стихіру, щоби зробити скріншот нашої вчорашньої розмови з ОЛею про нього. І тут тільки звернув увагу, під чим саме ми розмовляли. Перечитав, уявивши, що ці слова говорить він мені сам. Виходить, що мушу не опускати рук, а продовжувати пошук шляху....
Але я не педагог. І не Стрілець. І тому мені не притаманна хитрість. Я можу бути делікатним тільки там, де упевнений, що почують і мій шепіт, де зрозуміють і натяк. Але, коли я бачу, що він навмисне прикидається дурником?... Мене це гніває. І я тоді б'ю в лоба. Хоча можу розвернутися, та піти геть мовчки. Але, що мені дать оце мовчазне розвернення на 180? Я однаково на 180, коли відвертаюся: хоч мовчки, хоч з боєм. Але, коли мовчу, то можна зрозуміти, ніби я байдужий? Але ж ні: щоби він напевне знав, що я не байдужий - я б'ю.
Але, його мовчання мені не зрозуміле. Чому він не пише мені. Ні публічно, ні в личку. Продовжує триматися на відстані, інкогніто.
Про сон?... Я спав один. Хоча він був поруч. Але не обіймав.
Чи він дерев'яний, чи в нього серця нема?...
07:31, 27.09.2015