Translation of Валентин Лученко http://www.proza.ru/2014/05/20/1739
I just look out of the window. It is already summer and raining. The rain is warm and gentle. It waters trees and herbs. It displays its abundance and knocks into my attic roof. During its fall rains bring the most pleasant times for dreaming, adoring, and making love. It is so fine to read tales and fall asleep, flow into other worlds, and dream about interlacing our tanned bodies under the rays of Sirius or Alpha-Centauri.
I just observe how the space-time is changing and there is something which intertwines with it, something I can’t really tell what. So this is a braid, a Patience game. And you don’t need any mushrooms or LSD to see everything.
Just look, observe, and grasp it while the braid is woven as well as the wreath, while the paint is getting laid on top of the canvas, while the life crawls like an ant on the Mobius ribbon which has another dimension. We’re thin bamboos, green bulrushes, and therefore no storm can break us...
Про100 дивлюсь у вiкно
Просто дивлюсь у вікно. Падає дощ. Вже літній. Теплий, лагідний напуває
дерева і зело. Рясний. Стукає в стрих. Під нього гарно мріяти, любити,
кохати. Читати казки і засинати, перетікати в інші світи. Снити тобою,
переплітатися з твоїм тілом засмаглим під променями Сіріусу чи
Альфи-Центавра.
Просто дивлюся як міниться просторо-час і щось там вплітається в нього чого
я назвати не ладен. Така от коса, такий от пасьянс і не треба ніяких грибів,
ніяких LSD щоб все те побачить.
Просто дивитися, зорити, видіти, бачить як плететься коса, як плететься
вінок, як фарби на полотно лягають, як життя, мов мураха повзе по стрічці
Мебіуса, але вимір у неї інший. Ми - тонкий бамбук, зелений комиш, а отже
жодна буря нас не здолає...