Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха « Вiстунка »*
http://www.proza.ru/2012/11/17/1692
ВЕСТНИЦА
Этим холодным осенним утром в моё отворённое окно залетела синица, вовсе не пугаясь старого удивлённого кота, и стала клевать зерна «безумного огурца» — эхиноцистиса шиповатого, что были рассыпаны на подоконнике. Я всегда любил этих жизнерадостных птиц, но вдруг вспомнил одно (будет давить...) давнее кельтское поверье — если синица залетает в дом, то это предвещает смерть кого-то из жителей этого дома. И потому, когда синица погостив, полетела по своим делам, я написал такое:
«Вижу: лавиною дни мои движутся»
(Майк Йогансен)
Синички — подобны солнечным зайчикам,
Весны и смерти — предвестники,
Тем паче, и смерть как весна —
Земля обновляется грешная,
В иных воплощеньях зернА.
Весёлые птицы рассвета,
Солнца нагульная ребятня,
В зеркальных фрагментах
Осеннего тусклого дня —
Крылатого детства моменты.
Спойте-ка мне в унисон
О надолбах снега в лёд замороженных,
И санЯх, следы чьи в пивную проложены,
И о телеге, которой бы надо приделать ещё колесо;
Ведь Солнце схоже с любым из колёс
А каждая песня — легенда о том же.
Вот и поведайте мне, если можно,
О круговерти... Эшеровских метаморфоз.
Спойте мне песнь хороводную вечности!
РожУсь в жизни новой я птахою где-то,
Радугой ли, колесом ли для мельницы
Либо останусь просто поэтом,
Петь буду гимн неизвестному Солнцу...
С танцем ирландским, сдаётся.
Живите, солнца жёлтого птицы,
В небесах синих и чистых...
В городах серых... воробьёв-атеистов.
*Шон Маклех « Вiстунка »*
http://www.proza.ru/2012/11/17/1692
«Бачу: лавою дні мої сунуть…»
(Майк Йогансен)
Цього холодного осіннього ранку в моє відчинене вікно залетіла синиця зовсім не лякаючись старого здивованого кота і стала дзьобати зерна «шаленого огірка» - Ехіноцистеса шипуватого, що були розсипані на підвіконні. Я завжди любив цих життєрадісних птахів, але раптом згадав одну давне давнє кельтське повір’я – якщо синиця залітає в дім, то це віщує смерть когось із жителів цього дому. І тому, коли синиця погостившись, полетіла у своїх справах, я написав таке:
Синички – вони теж сонячні зайчики,
Вістуни весни та смерті,
Бо смерть теж весна –
Оновлює грішну землю,
Сіє зерна перевтілень.
Веселі птахи світанку,
Позашлюбні діти Сонця,
Уламки дзеркала
Глухої осені дня,
Мого дитинства літаючі уривки.
Співайте мені про сніг
Важкий та холодний,
Про сани, які слід у пивницю кинути,
Про воза, якому слід приробити колеса,
Бо кожне колесо – теж сонце,
А кожна пісня – легенда про круговерть.
Розкажіть мені
Про метемпсихози Ешера.
Співайте пісню вічного танцю мені!
У новому життю народжуся птахом
Чи веселкою, чи колесом млина
Чи просто поетом,
І буду Сонцю незнаному співати гімн
Своїм ірландським танцем.
Живіть, птахи жовтого сонця
І синього неба
В містах сірих горобців-атеїстів.