Тепер я вільна… Вільна… Мене більше ніхто не втримує в золотій клітці. Не змушує підкорятися загальнолюдським правилам та не вказує на недоліки. Мене відпустили у вільне плавання. Так як я цього бажала. Проте, чому так сум згризе душу?
Мій світ валився щодень. Мене абсолютно ніхто не розумів. Мої проблеми були найгіршими на планеті, а не підтримували мене лише егоїсти. Саме такою була моя думка на протязі енних років. Я впадала у якусь світову депресію. Не помічала негараздів інших. Вважала себе центром всесвіту і навколо мене завжди повинно було крутитись сонце. Скаржилась на важку долю і мріяла про здоровий сон. Не знала, що відбувається у світі, і не помічала, які красиві світанки. Я існувала, та найгірше те, що навіть не старалася це змінити.
Та разом з тим, я кричала до хрипу в горлі про якусь бісову самостійність. Мол, мене занадто опікають – я вже готова себе забезпечувати сама. Маю свою думку. Не підкоряюсь іншим. Порушую правила і зовсім не стараюсь бути вихованою в товаристві , яке мені не до вподоби. Мрію об’їздити кожен куточок Землі, та сиджу склавши руки. Не знаю анічогісінько про, й справді, важке життя, а мовлю куди вже гірше. Здається, егоїстка тут лише я.
Кожного дня у мені стикалися ці 2 начала, які просто руйнували мене вщент. Я зривалася на людей, звинувачувала їх у всіх бідах, і просто бажала, щоб мене залишили у спокої. І раптом…
Тепер я вільна… Вільна… Мене більше ніхто не втримує в золотій клітці. Не змушує підкорятися загальнолюдським правилам та не вказує на недоліки. Мене відпустили у вільне плавання. Так як я цього бажала. Проте, чому так сум згризе душу?
Свобода – це і справді круто, та заключається вона далеко не в цьому.
Аріна Карташова