Ми вогнем переповнені, світлом, що лилось,
Ми ще віримо, дишемо...
Літо пройшло.
Але щось в небесах
раптом перемінилось,
Наче ангел зітхнув,
обмахнув нас крилом.
Висота незбагненною синню спинилась,
Вистигає і вищає...
Лід – на чоло.
Твої очі в блакить, наче квіти, розкрились,
І сльоза невгамованим сяйвом зійшла.
В тому сяйві – здивована чиста дитина,
Ще не знаюча відчаю, горя, гріха,
В тому світлі – любов твоя перша і віра,
Що для щастя дарується смертним життя.
Над лугами пролине серпанком вечірнім
Зачарована дівчинка,
дивна, струнка,
І розчиниться в мареві
блакитно-синьому...
Перехопиться серце за втратою втрат.
І коли Він спитає: “Що там залишилося?”
“Лиш блукаюче в присмерку дивне дівча.”