Нас тисячі, нас мільйони – у безкрайньому морі життя стоїмо на окремих клаптиках суші, нарікаючи їх свободою. Ми торкаємось неба долонями, відчиняємо вітру душу та заповнюємо серце гордістю. Самолюбці, приречені вічно блукати у пошуках зірки кохання, розтинаючи хмари сором‘язливими співами.
Нас тисячі, нас мільйони – розлючені власними негараздами, швидко зводимо вежі самотності. Ми жбурляємось перлинами цнотливості та плетемо вінки із пекельних втіх. Навіжені, ґвалтуємо вічне вогнище чужої долі, забуваючи про згарище власної.
Нас тисячі, нас мільйони – у високих, незграбних мештах боїмося зрухатись з місця, аби не впасти. Ми обмежили свідомість паперовими правилами та сховали почуття на останніх сторінках казок. Забули, що крок назад, після кроку вперед – це не поразка. Це танок.