СВАРКА (вільний переклад П.Голубкова)
Вогка якась сирість розквасила глину.
Зустрічні усі підняли комірки.
А в каси трамвайної нині – ангіна,
Їй в горло не лізуть мої п'ятаки.
Трамвай колобродив останні вже рейси,
Кружляв листопад їжачком у тумані.
І листя опале лягало на рейки,
Як жовті листи від Кареніна Ганні.
Я йшов, повторивши колишні дороги,
Неначе сліди свої в світі шукав,
І нили натерті ботинками ноги,
І палець зніміів, бо давно промокав.
А слідом йшла злива. Така неприємна.
І гладила спину холодна рука.
І шепіт слиною аж бризкав: «Егей-но!
Обмиймо свободу твою, козака ... ».
Від нього вже сил не було відв'язатись.
А в стічних канавах був шум від води.
І стало мені в ці хвилини здаватись,
Що я вже втрачаю тебе назавжди.
І в диск телефону, в останню надію -
Я вп'явся, як той потопаючий в круг:
А раптом пробачиш, і світ проясніє,
А раптом ще любиш?.. А раптом?.. Аук!..
Ссора (Игорь Царев, http://igor-tsarev.ru/poetry/)
Промозглая сырость расквасила глину.
Прохожие подняли воротники.
У кассы трамвайной сегодня ангина –
Ей в горло не лезут мои пятаки.
Трамвай куролесил последние рейсы,
Кружил в листопаде, как путник в тумане.
И падшие листья ложились на рельсы,
Как желтые письма Карениной Анне.
Я шел, повторяя былые дороги,
Как будто следы свои в жизни искал,
И ныли в ботинках натертые ноги,
И пальцы немели в промокших носках.
А следом шел ливень. Он был неприятен.
Он гладил мне спину холодной рукой.
Он брызгал слюною, шепча мне: «Приятель!
Обмоем свободу твою, дорогой...».
И не было сил от него отвязаться.
И в сточных канавах шумела вода.
И в эти минуты мне стало казаться,
Что я потеряю тебя навсегда.
И в диск телефона с последней надеждой
Я впился, как тонущий в брошенный круг:
А вдруг ты простишь, и все будет как прежде,
А вдруг ты еще меня любишь?.. а вдруг?..