Чоловіки зібрались воювати.
Одежу поскладали у рюкзак,
Гребінчик, бритву, рушничок, що вишивала мати.
Окрайчик хліба, що вона пекла.
Ще - дрібку солі та кусочок сала,
Цибулю, картоплиночок зо три.
А мати плакала. за шию обіймала,
Хрестила рідні чубчики, лоби.
Той перший чоловік - любов її єдина.
Два других - то сини, як крила в довгий вік.
Зібрались і пішли - покірно, добровільно.
Вона їх чи побачить через рік?
Немає крил, її синочків, нема чуда, -
Загинули усі у вирі вогневім.
І чоловік - без ніг, з візочком буде,
Нагадувати жінці про війну.
Будь проклята війна!!! Героям - слава!!!
І - мертвим. і - живим... І кожну мить
Іще бомблять, горить заграва,
І - лише хрест на кладовищах не один стоїть!
20. 06. 2015р