С украинского http://www.proza.ru/2015/07/02/395
«О, жизнь моя! Едва лишь день умрёт,
Ко мне спеши...»
(Томас Мур)
Туман надену как одежду,
Взнуздаю облако-коня,
И гляну в лужицу надежды,
Над суетою воспаря
Иль над годами – над полями
Жестоких нынешних времён
(А было ль добрым оно с нами,
То Время с самых испокон?).
О, влажный воздух Ойкумены,
Между реками-венами,
Что стонут в жажде перемены
Толчками сердца от земли,
Окаменевшими костями
Дождя предчувствую страду –
И обновления цунами,
Начала и конца нужду,
Извечной жизни зная требу,
Что в каждой капельке дождя,
Что будет вечно падать с Неба,
Живое завтра вновь поя.
***
Передчуття дощу
Шон Маклех
«Життя моє! Заледве день помре
До мене поспішай...»
(Томас Мур)
Вдягну туман замість одежі,
Осідлаю хмару замість коня,
Зазирну в калюжу замість дзеркала,
Полечу вітром над днями неспокою
Чи то над роками-долинами
Нашого жорстокого часу
(Хоча коли він був добрим,
Оцей старий чорнокнижник – Час?)
Серед вологого повітря Ойкумени,
Між ріками-венами,
Що жадають стугоніти
Поштовхами серця землі,
Між каменя-кістками
Передчуваю дощ –
Вічного оновлення,
Вічного знищення-створення,
Вічного буття-життєдайності
В кожній краплині-першопочатку,
Що буде падати з пустки Неба
В майбутньому.