Те, що болить

Як все швидко міняється. Нашу весну змінила холодна зима. Я прийняла тебе до серця з мінусами, я віддала тобі найцінніше що в мене є – душу, поклала її тобі в долоню, таку маленьку, трохи теплу, всі свої 21 грами душі. Я показала максимум своєї щирості, кохання,  довіри, ніжності. Я віддалась тобі без залишку. Я повірила тобі, як ніколи нікому не вірила, полюбила в тобі кожну твою рису. Якою я була наївною. Здавалось би ти просто ставив експерименти.. Що буде коли стискаєш чиюсь душу, коли заливаєш її байдужістю і спускаєш у підвал повний страхів. В цьому експерименті я старалась бути сильною навіть коли не розуміла, що відбувається. Я боялась втратити тебе, не підозрюючи, що вже давно втратила себе. Те що колись доводило мене до наркотичного сп’яніння, зараз доводить мене до сильної ломки. Тіло.. Душа.. Ниє все, вимагає повернути тебе. Час проходить, але знову ця ремісія. Не можу про тебе забути, мовчати про тебе… Мозок розуміє, що нічого не повернути і це на краще, а серце.. Ні, воно намагається битись в такт з твоїм. Раніше я дякувала небесам, що зустріла тебе, а зараз, молю щоночі про пощаду, молю забути. Я вже давно не плакала про тебе. Вперше після розриву, мені стисло навіть дихальні шляхи, хотіла закричати, а натомість захлинулась своїм морем, чиї глибини вже давно покинули казкові створіння. І лише грубий голос в моїй голові, який каже, що все буде добре, лиш гарячі поцілунки, які врізались в пам’ять, що немов рани на руках, котрі кровоточать, лише смс, які писав перед сном. Я залишилась не сама, але ні з чим. Як швидко все можна втратити? Моментально. Вистачає моменту, щоб зрозуміти, що людина просто  не потрібна. Вона була лиш для нього принцесою, маленькою, як описують в самих добрих казках, лише для нього, вона була слабкою, лиш для нього відкривала свої глибини. Ніхто не знав її так, як він. Чому це стало таким не потрібним для нього, таким чужим, чому  все склалось саме в таку криву зі спадною тенденцією? Коли я тебе зустріла, я була сьомому небі від щастя і пройшла пару кіл пекла. Я вже бачила в твоїх очах, що ти чужий, але я була сильною і лише показала, що мені добре, мені не боляче. Всередині все обривалось, повільно, по маленькому клаптику, здавлювала в собі сльози, я показала себе достойно. Я заслуговую на краще. І ти став лише пішою фігурою, на моїй дошці для шахів. Допустила помилку, загартувалась, стала на ступінь вище, я не буду такою як раніше. Гра продовжується і слабким тут не місце. Виживатиме сильніший, слабші йдуть в початок харчового ланцюжка. Або ти їж, або тебе. Далі не дам себе зжерти. Я лише буду упиватись вашою кров’ю, упиватись вашими невдачами, я зміню долю. Буду сильна. Поки мої кити не повернуться в океан.