Яка посада в лікарнях найбільш прихована від людського ока? Звичайно, робота медичних сестер відділень новонароджених. Майже ніхто не знає їх в обличчя. Та й самі немовлятка, які здивовано кліпають очима або жалібно чи вимогливо кричать, не можуть назвати своїх рятівниць. А скільки ж їх, таких тепленьких і безпорадних, переповили ніжні, але міцні маленькі руки М.К. Юрченко? Тисячі. Її робота і справді без права сну. Совість, почуття обов’язку, серце, одне слово – неспокій на душі не дає заснути Марії Корніївні, навіть коли нічна тиша трохи коливається від легкого посапування цих м'яких згорточків, а якщо хтось заплаче, чи всі хором у 20-25 ротиків просять голосно і категорично, щоб їх везли до мам, бо прийшов час годувати, - тут не до сну, не до спокою.
Їх палата особлива. Тут усе треба бачити, розуміти і відчувати якимось шостим почуттям – біль і поганий стан маленького тільця, відрізняти крик голодного від крику хворого.
- Знаєте, - каже Марія Корніївна, - вони все розуміють, все чують, а відчувають краще, ніж великі діти, тільки не можуть сказати. А дивляться всі по-різному, тільки я не можу це пояснити.
Її життя складалося, як, мабуть, у більшості людей, непросто. Багатодітна сім'я в полтавському селі, де працювали з ранку до вечора, а ситими були не щодня. Не бачили, коли спить мати. Коли самі лягали, вона ще поралася у хаті, а прокидались – вона уже втомлено обирала піт з чола.
Коли спалахнула війна, Корній Іванович, голова колгоспу, пішов на фронт та й не повернувся з закривавлених шляхів. Фашисти хотіли погнати Марію в Німеччину. Врятувала місцева фельдшер – дала порошок, від якого рознесло ногу, виразка довго не загоювалась, і німецький лікар, побачивши її, тільки щось буркнув, звільнівши від роботи на «велику Німеччину».
Після війни, закінчивши сім класів, кмітлива дівчина починає працювати в райлікарні статистиком. Її акуратність, хороша пам'ять, вміння швидко справлятись з дорученим звернули увагу колег.
Закінчивши медучилище, пішла в інфекційне відділення. Можливо, тоді, в голодні роки післявоєнної розрухи, в лікарнях не було складнішого місця роботи. Особливо страждали виснажені малюки з дитячих будинків, сироти. Чи не там її серце набралося тієї вразливості, без якої нема чого робити в медицині?
А в 1955 році доля привела подружжя Юрченків у Херсон. Місто сподобалось: чепурне, кучеряво-зелене, воно заглядало у блакить Дніпра. Приймаючи на роботу, головний лікар лікарні Комсомольського району В.З. Зільберштейн суворо подивився в трудову книжку і запитав:
- Дітей любите, Маріє Корніївно?
- А хіба їх можна не любити? – щиро здивувалась вона.
- От і добре, в дитячу палату полового відділення підете працювати.
З того самого дня і донині вона не міняє місця роботи. Вже тридцять п’ять років.
- Це Віра Василівна Плужниченко всьому мене навчила, - згадує Марія Корніївна, - вона була така ніжна з немовлятками, така уважна, чуйна, що мені здавалося – жінка не звичайна, а трохи, як зараз говорять, екстрасенс. А вона просто любила роботу, дітей і… мене. Віра Василівна не тільки професії мене навчила, а й книги читати давала, в гості запрошувала, і все так ненав’язливо, тактовно. Знаю тепер – секрет успіху в самовіддачі: поспішай на роботу, не квапся додому. Тоді ж я зрозуміла, що це значить – гіркий досвід. Він прийшов з тяжких, безсонних ночей, переживань. Відданість справі я бачила не лише у своєї вчительки. Обхід головного лікаря починався з відділення новонароджених: «Скільки їх у тебе, Маріє? Недужі є? Як добре, що всі здорові», - говорив Володимир Зиновійович і йшов, посміхаючись, щось наспівуючи собі під ніс.
І.І. Пентилюк, теперішній головний лікар лікарні Комсомольського району:
- Марія Корніївна з золотого фонду працівників. Вона бездоганна медсестра, а як людина створює навколо себе здоровий моральний клімат, на все у лікарні в неї вистачає часу.
М.І. Бородавкіна, старша акушерка акушерського відділення:
- Корніївна. Саме так просто ми звертаємось до неї. І в цій простоті все – і глибока повага, і схилення перед високим умінням, бо Марія Корніївна ниточку-вену знайде, підключить систему, як ніхто. Буває раптом зайде у дитячу палату і щось важливе трапиться саме цієї хвилини. Її хист, талант, доля – бути дитячої медсестрою.
А.М. Єрмолаєва, завідуюча відділенням новонароджених:
- Марія Корніївна – найдобріша людина з усіх, кого я зустрічала. У неї все від доброти, від милосердя. Знаєте, вона всіх дітей любить, але найбільше – слабеньких, хворих, негарних. З кволенького, млявого і очей не зведе, дивиться на нього, немов саме життя!
Дуже засоромилась М.К. Юрченко, говорити про себе не хоче: «Я ж звичайнісінька!».
Виростила доньку, сина. Він несе службу далеко. Таке життя у всіх військових.
Радіє жінка, що може частково віддати людям доброту, яку, навчаючи її, дарували колеги Г.Д. Сафроненко, В.М. Соболенко, Н.К. Садлій, інші. Засмучується більш за все тим, що живуть серед нас мами, які кидають напризволяще у пологових будинках новонароджених дітей. Молоді, здорові, гарні. Гіршого за це нічого не може бути. Адже все майбутнє людини починається з віри в доброту людського серця, насамперед маминого.