Будни хирурга

В сільській родині ріс син Сашко. Жив безтурботно, як і всі діти. Та біда не обійшла їхньої хати. Діти рано залишилися без матері. Можливо, її передчасна смерть заронила в душу хлопчика бажання боротися з недугами, котрі сиротять, позбавляють материнської ласки. І під час війни сім’я зазнала голоду, холоду, нужди, втрати близьких.
- І все-таки мені таланило в житті, - говорить завідуючий онкологічним відділенням Херсонського обласного онкологічного диспансеру, кандидат медичних наук Олександр Іванович Пуляєв. – Щастило на друзів, учителів. Не забути мені суворого на вигляд Олександра Матвійовича Курочкіна, котрий всю свою душу, знання, тепло людське перекладав у серця допитливих кирпатих хлопчаків і дівчаток в Новомаячківській сільській школі.
А далі – щира, принципова, запальна дружба студентських років. Він вірив друзям, друзі – йому. І комсомольська організація Одеського медичного інституту не сумнівалася, що її вихованець Олександр Пуляєв, завзятий цілинник, громадський активіст, поїде туди, де важче.
Починав свою роботу в Новотроїцькому, коли вся районна лікарня, включаючи бухгалтерію, вміщувалася в одній старенькій, тісній, але охайній хатині. Тут пізнав радість праці, біль і гіркоту поразок у боротьбі з недугами. Вчився і працював. Трактором вночі по в’язких таврійських шляхах не раз доводилося добиратися до віддалених сіл району, щоб подати допомогу. Після роботи подовгу просиджував над книгами, конспектував, шукав відповіді на запитання, поставлені практикою, занотовував висновки, до яких приходив самостійно.
Романтики і праці було тут не менше, ніж у захоплюючих оповіданнях. Нагромаджувався досвід. Завойовувалися авторитет, довір’я, повага населення району. Комуністи районної лікарні прийняли його до лав КПРС.
У роки самовідданого заглиблення в улюблену роботу на шляху Олександра Івановича знову зустрівся прекрасний учитель – заслужений лікар республіки, Герой Соціалістичної Праці, головний акушер-гінеколог Херсонської області Г.Д. Сафроненко.
       - Вона мене виховала, підтримала, надихнула і примусила узагальнити мій досвід у дисертації, - говорить О.І. Пуляєв.
Понад десять років очолює відділення в онкологічному диспансері чуйний лікар, вчений, комуніст, невтомний громадський діяч, людина з загостреним відчуттям чужого болю. Його досвід боротьби із злоякісними пухлинами, який дозволив йому зробити понад три тисячі успішних операцій, став змістом кандидатської дисертації.
Праця Олександра Івановича сповнена труднощів, складних ситуацій, переживань, радощів. Але в кожному випадку він б’ється до останнього. В будь-яку пору поспішає до хворої.
А дома – сім’я. Сини потребують уваги, ласки. Необхідна хлопчикам епохи телебачення та акселерації і тверда батьківська рука. Як і на роботі, Олександр Іванович незмінно урівноважений, спокійний, рівний у стосунках. Вчить не лише словом, а й добрим прикладом. Прищеплює дітям любов до читання, сам багато читає. На столі в нього – проза, поезія, медичні журнали, газети і щоденник сина.
…Можливо, це його ви бачили учора ввечері, коли квапливо крокував до автобусної зупинки. Він поспішав додому. Знаєте, у лікарів теж багато житейських турбот, у них теж інколи хворіють діти…