Помилки були, є й будуть. Чи важливо це? Мені здається, ми неправильно сприймаємо природу помилок, занадто багато міркуючи над причинами їхнього виникнення, так детально й довго аналізуючи... Звісно, помилки робити неприємно. Але не завжди та не всі... Прозвучить дивно, але я за те, щоб помилятися. Не пропагую вбивства, різного роду інші злочини, які, безперечно, є теж помилками, найтяжчими й невиправними. Маю на увазі невдачі, неправильний вибір і таке подібне... Я за помилки такого типу. Хай собі будуть. І зовсім не через банальне й шаблонне «ми робимо помилки, щоб навчитися на гіркому досвіді не робити їх знову»... Не в тому річ. Зовсім не в тому... У чому ж? У тому, що тепер мені починає бути байдуже, чи були в мене якісь помилки, чи є вони зараз, чи будуть колись. Так важливо вміти жити далі без постійного присмаку минулих невдач. Так важливо вміти позбутися того впливу і рухатися далі, як це зробила б дитина, сприйняття життя якої чисте й не засмічене непотрібними думками та аналізом подій... Хіба шкодують за чимось тварини? Вони просто живуть і все. Саме для усвідомлення цього, а також для вміння відчути свободу від того, що вже було, й існують, на мій погляд, помилки. Ні, я зовсім не безвідповідальний. Просто набридло весь час усьому приділяти належну увагу. Хочеться просто жити. Неважливо, чи будуть помилки попереду, як неважливо й те, чи були вони позаду. Повторюся: «Та хай собі будуть!» Річ у тому, як ми сприйматимемо їх. Хочеш бути щасливим – навчись не шкодувати. Тоді забудеш про неприємні речі, а це відкриє для тебе нові забуті колись відчуття: нові забуті смаки, звуки, кольори... Повітря стане ширшим, небо – ближчим, люди – простішими, такими далеко-знайомими й відкритими. Нічого зайвого. Час буде непомітним, як у дитинстві. Відчуваю це все більше і більше. Мабуть, кудись повертаюся. Повертаюся крізь життя, крізь помилки. І не шкодую. Зовсім не шкодую, а радію. Моя усмішка – краще підтвердження мудрої правди, крім якої нічого нема, як не шукай. Та й навіщо шукати? Від усвідомлення цього народжується сміх. Багатьом він здається божевільним, допоки... Допоки вони теж не навчаться не шкодувати. Ні? Не навчаться? Можливо... Тоді вічність, до якої можна було доторкнутися так просто, не пошкодує про них. Краще просто повернутися у цю вічність в один тільки дотик: не шкодувати.
Весна-літо 2015