Чарівна корівка.
Було це не так вже й давно. Один пан поїхав за границю, та привіз звідти дуже диковинну корівку. Вона давала дивне молоко, хто пив його, то зразу молодів. Та ще й до всього, була ця корівка не проста, а Чарівна. Вона вміла говорити людською мовою.
Багатий пан нікому не давав пити цього молока. Пив тільки сам, та його діти, та жінка. Та й, чесно кажучи, ніхто в невеликому містечку не знав про Чудо-корівку та її молоко. Бо пан був скритний, жив за високим забором. Та, майже, так би зробили багато людей на його місті.
Навпроти пана, жила одна бідна –пребідна жінка. У неї було троє дітей. Виховувала вона їх сама. Чоловік поїхав на заробіток, то так десь і пропав там. Приходилось жінці дуже важко. Одне їй допомагало, вона вміла людей лікувати травами, заговорами старими-престарими, вірою християнською. Вона не була відьма ніяка: ні чорна, ні біла, ні нульова, бо такі теж бувають, а проста собі чесна травниця, які зустрічаються рідко. Грошей за свою справу не брала. А жила на віру, що хто принесе, ото й добре. Деякі люди взагалі нічого не давали, бо не мали звідки - біднота жила навколо. Могла ця дивна лікарка навіть роди прийняти. Іноді її кликали до худоби, бо хороші ветеринари та знахарі, то рідкість велика. Бідна жінка щодня Богу молилася, бо надіятися більше було ні на кого.
Одного дня, покликала Чарівна корівка пана та й каже:
-Скоро в мене теличка народиться, та може й не одна. Тяжко мені буде. Не клич до мене нікого, окрім твоєї сусідки.
-То… так… так… зроблю, як кажеш, моя Золота корівко,-сказав слухняно пан.
Прийшов час вже родити теляток корівці. Не мав пан що робити, а мусів виконати наказ. Покликав сусідку, щоб та спомогла розродитися Чарівній корівці. Тільки жінка прийшла, а корівка каже панові:
-Пане, залиш нас, нам поговорити треба.
Що робити панові? Вийшов на вулицю, та чекає. А хлів такий був у корівки гарний, кращий, чим у деяких людей домівка, дорогий, чистий, доглянутий.
-Слухай мене, небого, уважно. Родиться у мене двоє теличок, двоє корівок, одну проси собі за роботу, але договорюватися за плату вже зараз іди, зрозуміло, чи як? – питала Чарівна корівка. Небога кивнула головою.
-Добре, добре, корівко Чарівна, не переживай,-тільки і сказала жінка.
-Іди… небого, іди, а я зачекаю,-підганяла Чарівна корівка.
Дуже здивувалася знахарка такій промові, та діватися нікуди, виконує.
-Пане, та що мені за роботу дасте? Хочу домовитись завчасно.
-А що просиш?- хитро питав пан.
-То вже прошу, пане, щоб ви мені одну теличку дали, одна вам, а мені друга, бо двоє буде.
Пан зніяковів, розсердило його таке прохання, все ж має йому належати. Та діватись нікуди, треба виконувати.
-Дивне просиш, сусідко, та добре, по рукам, так і бути, віддам, коли буде двоє теляток, а як одне, то перебач, дам грошей кілька… і все.
З хліва почулися корівчині стони, побігла знахарка до корівки, прийняла в неї дві телички. Розродилася легко, добре. Пан забіг до хліва, радіє, бо тепер у нього ще чудесних корівок прибавилося.
-Ну… то що? Діло своє зробила, сусідко, тоді геть з мого дому. От тобі гроші і досить з тебе.
-Пане, а, як же обіцянка?-питає небога.
-Геть… геть… і чути не хочу про такі вимоги!
Бідна жінка йде до дому, ледь не в сльозах. Вже до воріт доходить. Пан вибіг, щоб провірити пішла цілителька -травниця з його двора, чи ні?
Аж… враз… побачив пан, що його сарай загорівся. Дав команду слугам його погасити. Тільки погасили, почали гаражі горіти, а потім ганок його хати. Злякався пан, побіг до Чарівної корівки питати в чому діло. А корівка й каже:
-Не вернеш лікарку, то все згорить, все прахом піде! Віддай, що пообіцяв!
Переляканий пан кличе назад сусідку:
-Агов, жінко, зачекай! Вернись… вернись… забирай те, що тобі обіцяне,-ледь витяг пан із себе ці слова.
Бідолашна сусідка не повірила своїм вухам, повернулася, взяла теличку, повела її до дому.
Пан побіг до корівки хвалитися, що зробив все, як вона його просила. А корівка йому знову каже:
-То так, воно так, ти теличку віддав, а пробачення не попросив у небоги.
Пан вийшов на вулицю, то дуже розсердився.
-Ти ба, ще пробачення просити, не зроблю цього ніколи, ще так принижуватися, ради кого та чого?-бурчав собі під ніс пан.
Сказати не сказав, не вибачився, а корівці доповів, що вибачився. Минав час, у сусідки корівка підросла, зробилася така гарна, молочна. Жінка не нарадується. Діти молоко п’ють, здоровіші стали, кріпкі. Богу жінка молиться та Чарівну корівку в молитвах згадує. А в пана справи інші.
Зайшов ранком до сараю дорогого, а корівки та телички не має, де не шукав пропали. Тільки якось понад ранок, почув її голосок:
-Не виконав ти моє єдине прохання, а я не служку тому, хто мене обманює!
От так пан із-за своєї дурості та гордині лишився Чарівної корівки, та ще й до всього, жінка від нього втекла разом з дітьми до іншого багатія. Пан розорився. А бідний він жінці своїй не потрібен був.