Пiд дощем

Сьогодні йшов дощ. Я сиділа біля вікна й дивилася на краплі води що стікали по склу. Їх мільйони, так як і людей… Нарешті пішов дощ. Вже декілька тижнів градусник показував температуру +30. Стомлені від спеки люди сховалися в своїх домівках. А я сиділа біля вікна і дивилася на дощ. А мені так хотілося як колись бігати босоніж по садку з мокрим волоссям та в мокрому одязі. Сміятися від того що хтось з твоїх друзів послизнувся і впав. Як в дитинстві все було прекрасно й просто! Тоді ми не відповідали за свої вчинки, ми не думали про наслідки. Коли люди дорослішають, вони самі все ускладнюють. Вони бояться говорити те, що думають, бояться робити те, що хочуть. Дорослі не прогулюються під дощем без парасольки, не тому що бояться захворіти, а тому що інші можуть осудити їх вчинок…І так не тільки з дощем, а й з багатьма іншими речами.