Була гарна , сонячна погода . Маленька Емма гралася на дитячому майданчику . В той час , її мати знову була в пошуках нового чоловіка . Батько Емми покинув їх через часті зради дружини , які він вже не міг терпіти . Джордж прикладав багато зусиль щоб забрати дочку жити до себе та суд , все таки не визнав цього . Сама Емма попри всі незгоди у сім'ї любила обох батьків порівну .
Так от , це була коротка історія про сім'ю Керенів . Ви запитаєте хто я ? Я їх сусідка з 13 квартири Луїза Бровн . Мені часто вдавалося спостерігати , як Джеф ( мати Емми ) проводили на пів-тверезі чоловіки , а сама вона була в стані наркотичної дії ... Джордж пробував лікувати її , бо вона була для нього дорожчою за все на світі , окрім дочки . Таке неподобство тривало 10 років . Та 18 травня терпіння Джорджа закінчилось - він подав документи на розлучення і позбавлення дружини материнських прав .
Емма довго плакала за батьком , бо він був її єдиним порадником , в ньому вона знаходила допомоги , а тепер залишилася сама ...
Еммі Керен було вже 13 років , досить доросла дівчинка , але вона була низенька ростом , менша за своїх однокласників та ровесників . У неї було довге , чорне волосся та глибокі сині очі , які зачаровували людський погляд . Ем була дуже вродлива , така , як її мати в молодості . Та тепер про неї так не можна сказати , стара жінка зі зморшками та синяками на обличчі .
Емма часто прибігала до мене в гості, розповідала про маму та батька . Після того , як батько пішов від них , я стала її кращим та єдиним другом .
ми довго гуляли парками , ходили в кафе . Деколи вона навіть залишалася ночувати в мене , бо не хотіла йти додому .
Пройшло 3 роки .
25 липня Емми матері не стало , вона померла від передозування наркотичних препаратів . Батько був на роботі в Данії , там у нього своя фірма і нове життя . Я не хотіла щоб Емму забирали до дитячого будинку , тому залишила її в себе , благаючи інспектора про це .
- Містер Калін , я благаю вас , залишіть мені цю дівчинку ...Я вже не молода , самотня , дітей немає, а Емма мені замінила все на світі , я люблю її чистим серцем . Воно ж пропаде там ... Невже вам байдуже на долю дитини ?
- Місіс Ровз , я звичайно все розумію , але вам потрібно багато документів і дозвіл суду ... Та на час їх збирання дівчинка все одно повинна бути в дитячому будинку . Так твердить закон . І тут попри всі ваші благання я не можу нічого вдіяти .
- Але .. але як ?
Чоловік не слухавши жінки до кінця забрав силою дитину , посадив у машину і вони поїхали .
Я довго плакала за Еммою ... Тепер вона сама ... Я не знала як вона , чи сита , чи одіта ?
Через 2 дні мені дозволили навідати її . Моїй радості не було меж . Нарешті я побачу свою пташечку .
Звечора я заснула пошвидше ,щоб раніше прокинутися .
1 серпня
Ранок . Тепле , щасливе повітря . Я сповнена сил відкрила очі , подивилась на годинник . Була рівно 05.00 год ранку . Зазвичай я прокидаюся у 7 - 8 год , та сьогодні особливий день .
Я вмилася , привела себе в порядок , приготувала їсти . Готуючи сніданок я згадала ,що моя дівчинка любить вівсяне печиво . Потрібно порадувати її хоч чимось мізерним - подумала я .
Провівши год на кухні я спекла рум'яного з шоколадною глазур'ю печива . Також захопила декілька Емених речей .
Годинник пробив 12 годину . Вже пора . Я взяла сумку та вийшла у двір . Дійшовши до траси зупинила таксі та поїхала прямо до Еммі .
Через 15 хвилин я вже стояла біля дверей її кімнати . Мені було страшно , а раптом вона не захоче мене бачити ? Раптом не пробачить , що я її відпустила ? Ні ! Геть ці думки !
я легко відчинила двері та увійшла . Моя люба сиділа за столиком та щось писала . Коли її погляд перейшов з зошита на мене , то в її очах запалилися іскорки радості .
- Дейні ! Це ти ?! Я не вірю своїм очам !
- Так мила , я прийшла навідати тебе ... Пробач , що не зупинила його , я не хотіла щоб ти сюди потрапила .
- Не хвилюйся , я вже доросла і все розумію . Не хвилюйся , я люблю тебе ... ти в мене тепер лиш одна ...
В мене почали виступати сльози і Емма замовкла .
- Не плач , будь ласка . Не треба . Мені тут добре , правда без тебе сумно ...
- Еммо , я обіцяю , що заберу тебе найшвидшим часом звідси .
Нашу розмову перервала директорка .
- Міс Ровз , можна вас на хвилинку ?
-Так , звичайно .
Я пішла з нею , боячись почути щось погане .
Ми йшли не довго , бо її кабінет знаходився на 2 поверхи вище Еминої кімнати .
Зайшовши у кабінет , вона люб'язно запропонувала кави або чаю .
Мені нічого не хотілося , бо я чекала новин про Емму та її подальше життя .
- І так, міс Ровз , що я можу вам порадити ? Я добре знаю про дану ситуацію та попри всі ваші старання , я не зможу відати вам дівчинку ,оскільки у неї є живий батько ! І це суперечить закону. От , коли б ви отримали від нього офіційне відмовлення від дитини ,то це дало б вам багато шансів на виграш . Та такого не буде !
Я уважно вслухалася в її слова .
- Місіс , а коли я все таки отримаю офіційне відмовлення батька від дочки ,то я зможу отримати опікунство над Еммою ?
-Тут вже буде вирішувати суд , але я надіюсь , що він буде в вашу користь , та все таки не надійтеся ... Не може ж батько відмовитися від власної дитини !
- Так , це правда , але у нього є нова сім'я і він навіть чутки про себе на дає . Емма вже забула як він виглядає ...
На цьому наша розмова закінчилася.
Я пішла знову до Емми . втішити її ,що незабаром вона потрапити додому .
Ми проговорили майже годину . При прощанні Емочка міцно обняла мене і поцілувала . Дитячий , щирий поцілунок , який не зрівняний будь з чим .
Продовження буде ...