Ой, і не кажіть навіть … Що там закордон, Європа? … Ось Шолоховський водоспад в Нікопольському районі, ото справжня туристична Мекка.
Неподалік водоспаду хутір в двадцять хат — натуральна екзотика: журавлі, колодязі, мазанки, все природне. До хутора від Нікополя зазвичай дві години. Та тільки не нам. Мотоцикл сто двадцять кілометрів в час у повітрі, каски парашутами, підошви на вихлопних горять, вітер одяг рве — летимо! Швидше б хутір.
По боках блискають поля з соняшником і кукурудзою, зупиняємось пригоститися. Асфальт на дорозі плавиться, сонце пече. Озираємося, поля одинокі-одинокі, лише жайворонок в небі. Та то здається поки не зайдеш в кукурудзу. А там ... … там весь Нікопольський район «ай-не-не-табором» з мішками ходить. І справа:
— Та кажу тобі таку не рви, вона зелена!
— Не чіпай, мені така подобається, вона соковита.
І зліва:
— О, і тут вже лазять! Пішли звідси. Понаїхали тут ... туристи …
А з соняшників горобці-біси злітають як взимку ворони великою зграєю коли шурхотиш листям. Бігом позривали величезні прапори-соняшники і понеслися з ними далі як скажені, на зустріч щастю.
Останній здох мотоцикла «дрин-тин-тин» і у криво нахиленої старої огорожі загорлали:
— А-а-а! ... …
— А-а-а! …
— Здорово тьотя Лі-іда!
— Привєт дядя Ко-оля!!! А-а-а! …
— Привє-єт!
— Привє-єт!
— М-мцьмо! М-цьом! М-мцьмо!
— Ну-у, гості дорогії, проходьте до хати. Скоро і хлопці приїдуть, разом підете на ставок каченятам ряски назбираєте. А тітка Ліда поки на стіл накриє.
— А як я сама стіл складу-у-у? — завила та.
— Та не ридай, зараз складу. Ану брись у будку! — гаркнув дядько на малого кривого пса Полкана, і той винувато поліз до старого вулика під горожею, його домівку.
І потім ля-ля-ля про те, ля-ля-ля про се, та бігом до саду-городу шурнули. Поки ті хлопці приїдуть і тітка на стіл накриє, ми вже і самі все вспіємо. А по дорозі до городнього ленчу фауна-казка: наглі рижі хуторські кури, качки з каченятами, індійська корова з крапочкою в лобі, бджоли скажені, куца вівця та надзвичайні у цьому році свині, серед яких і смішне порося.
Його назвали Василем. В цей рік тьотю Ліду одурили: продавці сказали що порося дуже породисте. Та й справді щось є: на Васькиній спинці та скронях кучерявий зелений смушок, пузо кулькою, тоненькі ніжки з гострими копитцями, і такий сам малий-малий Васька зростом, не такий як всі його родичі-свині. Поки Наташа про нього розказувала, тьотя Ліда гаряче на продавців лаялась:
— Який шут породисте? Я другий місяць його годую, а воно все менше і менше, тільки волосся на спині і скронях росте. Для цирку воно породисте.
Поки ми свиней роздивлялися, всі вони свині як свині жували та хрюкали і не звертали на нас уваги. А у Василя і справді порода виявилася: вишуканий кабан вирізнився особливою соціальною активністю. Зрозумів що на нього дивляться, висунув свій п‘ятак з огорожі, показав нам три жовтії зуби і, хиляючі кривим зламаним хвостиком, завищав. Цим він сподобався, і розпочалось веселе спілкування. Всі наперебій тюкали в його п‘ятак пальцями, тягали за чубчики і смикали за зламаний хвостик. А він верещав у відповідь і був щасливий. Ми всі також.
Як приїхали хлопці, то гайнули всією компанією на ставок за ряскою. Вернувшись, накормили малих каченят, самі пообідали тітчиними стравами і, вилізши на колгоспний драндулєт-камаз та бібікаючи щоб почув увесь хутір, поїхали купатися на Шолоховський водоспад.
Шолоховський (Токовський) каскадний водоспад — це унікальний туристичний центр в Нікопольському районі. Такі собі міні Карпати для заїжджих туристів, місцевої молоді і пенсіонерів. Народу на гранітних схилах роєм кишить. Молодь гасає з порогів на надувних камерах і ковзає по слизьким глибам аж до самих комишів вниз, туди де пенсіонери тихо полюють рибу. Останні так лаються, фу-уф, коли підлітки скажено горланять у захваті, розганяючи рибу. А вище на пагорбках живуть «польові собачки», — так місцеві звуть схожих на бабаків тваринок, що риють в землі складні норки з багатьма виходами. Молодь бавиться полюванням на них: розподіляються і кожен горлопанить в окрему нору, лишивши тваринкам один тільки вихід, де в засаді чекають мисливці-бовдури. Налякані звірятка тікають назовні і там їх хапають ці недоумкуваті. Потім відбувається «собача» гризанина і покусані щасливі дурепи знову несуться до водоспаду літати на камерах і вислуховувати лайки рибалок. Цей веселий шабаш триває аж до зоряної, ясної ночі. І все стихає як з’явиться місяць.
А яка на хуторі ніч! .. Небо високе-високе, без дна. Великі-великі букети зірок без бухгалтера. Запахи квітів і трав, і вітер зі свободою в крові від свого народження. І співи цвіркунчиків, і пурхання крил метеликів, і тихе хрюкання кабана Васьки в хліву. Щастя є, так! Але багато його не буває.
На світанку настав час прощатися. Пообіймалися, обцілувалися і полетіли на мотоциклі додому, знову в нудне міське життя. Ех!
—
А на початку вересня у двері постукали: вам посилка. З хутора прислали бутель нячого м‘яса і з ним ще маненьку півлітрову баночку … Ах, так серце закалатало, жахливо так стиснулося … Васько, Васильчику, маленький кабанчику! … І так гидко-гидко стало на душі. Гай-гай тітко Лідо, гай-гай дядьо Колю … Ну як ви могли?