Чи чули стіни психлікарні тишу,
Що серед ночі, серед лісу шпилів,
Мертвої річки берегу схилів
Ширяє рядком незаписаним віршу?
Що крізь безкінечні червоні бинти,
Що після таблеток й пролитої крові
До забутих від власного мозку паролів
Шлях намагалась знайти?
Тишу, що розставила пастки
На полі зимнього хронічного запою,
Тишу, що ампутаційною пилою
Вгризається в мої кістки?
Боже, як воно осточортіло!
Смердючим протягом в два кроки від кроваті
Ця тиша в лікарняній палаті
Гойдає повішене тіло.