Вот так, сызвека, потаенно, с тыла,
Оскалившись, мещанский лютый люд,
Не терпит мою яростную силу,
Как ненавижу слабость я свою.
И сколько их! Я соткана печалью.
Сниму для ближних сотни тысяч свит.
Колени преклоняя, как Почаев,
Пред всем святым душа моя стоит.
Жужжат и жалят мириады версий.
Ну что же, пусть. Сильна я, даже зла.
Я знаю: слабость - это часть диверсий.
Вовек я в диверсантах не была.
Ліна Костенко
Отак, як зроду, потаЄмно, з тилу,
Усіх міщан ощирені лаї
НенАвидять в мені мою скажену силу,
НенАвиджу я слабкості свої.
І скільки їх! Я зіткана з печалі.
Для ближніх знято тисячі свитин.
Коліна преклонивши, як Почаїв,
Стоїть душа перед усім святим.
Дзижчать і жалять міріади версій.
Ну що ж, нехай. Я сильна, навіть зла.
Я знаю: слабкість — це одна з диверсій.
А я ще в диверсантах не була