Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Божевiльнi велосипеди»*
http://www.proza.ru/2014/03/13/1748
БЕЗУМНЫЕ ВЕЛОСИПЕДЫ
«Общество очень схоже с машиной.
Сбой возникает по той же причине
Части в работе являют характер,
Не тот, что вложил в них создавший их мастер»
(Григорий Сковорода)
В городе воздушного ренессанса
На мостовой из чёрного доломита
Рядом с конторой слепца-архивариуса
На улице фармацевта Вергилия**
Безумные велосипеды
Себе отыскали пристань,
Цепляясь якорями-педалями
За отблеск витрины сенатского принцепса —
Того, кто — то ли Германик,
То ли сынок в сане Цезаря
И Сапожком прозвали,
И Юлием, страха не ведая.
Прочту-ка вместо газет афишу я рванную,
Вместо завтрака бритвою острою***
Щёки потру осторожно я!
Вместо «Денька хорошего!» я пожеланье нирваны****
Скажу-ка торговцу пирожных с мороженным.
Кстати, зовут его Клавдием.
Как Клавдий, любит грибы он,
Жену свою тоже зовёт Агриппиной,
Творит об этрусках трактаты
И указанья о вЕтрах и зрелищах.
Только, в отличие от прежнего Клавдия,
Любит безумные велосипеды он.
И в старомодных подтяжках подчас,
Так как боится: слетят штаны вечности.
Попотчуйте его выраженьями теми же —
Только, чтобы было — про нас.
___________________________________________
Примечания:
** - я знал двух аптекарей, в которых имена были Вергилий. Один жил Дублине вблизи Тринити-колледжа и был очень сентиментальным, а другой в Осло (Христиании) и имел большого черного кота, которого кормил сардинами.
*** - кстати, красивый способ позавтракать. Когда-то я такого способа не чурался, но запустил бороду, вспомнив, что слово «Ладно» переводится, как «Страна Бородатых».
**** - старое ирландское приветствие. Один мой знакомый, которого звали Рори, – у него еще недоставало двух пальцев на левой руке, всегда здоровался так: «Метафизической тебе нирваны в ветреный день!» Хотя сам он был физиком, вовсе не лириком. Что не типично для ирландца.
___________________________________________
*Шон Маклех «Божевiльнi велосипеди»
http://www.proza.ru/2014/03/13/1748
«Суспільство є те саме, що машина.
У ній збій виникає тоді, коли її частини
Відступають від того,
До чого своїм хитрим майстром зроблені.»
(Григорій Сковорода)
У місті повітряного ренесансу
На бруківці з чорних доломітів
Біля контори сліпого архіваріуса
На вулиці аптекаря Вергілія*
Божевільні велосипеди
Знайшли свою пристань,
Чіпляючись якорями педалей
За відблиски вітрин принцепса –
Того, хто Германік чи то його син
І Цезар, і Чобіток, і ще й Юлій.
Замість газети читати буду афішу,
Замість сніданку гострою бритвою**
Пошкрябаю свої щоки,
Замість «Добрий день!»
Побажаю нірвани***
Продавцю морозива і тістечок.
Його звуть Клавдій
І він теж любить гриби
І дружину зве Агріпіною,
Він теж пише трактат по етрусків
І постанови про вітри та видовища.
Тільки він любить –
На відміну від того Клавдія
Кататися на божевільних велосипедах.
Він користується підтяжками,
Бо боїться загубити штани вічності.
Пригостіть його фразами.
Тими самими – про нас.
Примітки:
* - я знав двох аптекарів у яких імена були Вергілій. Один жив Дубліні білі Трініті-коледжу і був дуже сентиментальним, а інший в Осло (Христианії) і мав великого чорного кота якого годував сардинами.
** - до речі, гарний спосіб поснідати. Колись я такого способу не цурався, але запустив бороду, згадавши, що слово Улад перекладаєть як «Країна Бородатих».
*** - старе ірландське привітання. Один мій знайомий, якого звали Рорі – в нього ще бракувало двох пальців на лівій руці завжди вітався так: «Метафізичної тобі нірвани у вітряний день!» Хоча сам він був фізиком, зовсім не ліриком. Що не типово для ірландця…