Я знаю одну маленьку істину -
Просту, як кавалок Неба:
Я помру від старості
В глухому ірландському селищі
У старій кам'яниці
З маленькими вікнами.
Тихо засну на своєму ліжку -
Старому і дерев'яному,
Втомившись від безодні прожитих років.
Мене поховають на сільському кладовищі
Між старезних кельтських хрестів
Тесаних з дикого каменю,
Замшілих, як і все на цьому острові.
Пастор у чорній сутані
Меланхолійний, як вогка осінь,
Прочитає псалом латиною.
Єдине, про що шкодую
Наприкінці своєї дороги:
Я не загинув на барикадах
В боротьбі за свободу
Моєї святої Ірландії!