(Час жити і час помирати)
Скільки живем ми набуваємо знання,
Збираєм друзів, родичів, достатки,
Цілеспрямовані чи ходим навмання,
Оздоровляємось і копимо болячки.
Нам завше сонце сходить і заходить,
Ранок і день, і вечір, і ніч настає,
Так все життя у кожного проходить:
Початок, розквіт, старість, смерть.
Щодня нам сонце у життя являє
Світ і тепло та море відчуттів,
Тож схід його ми радісно вітаєм
А захід дякуєм, що день прожив.
Не можна в світі бути без мети,
Найперше знай, що ти - людина,
Помірну чи високу маєш досягти,
Бо є мала й велика Батьківщина.
В житті є місце подвигу завжди
У праці, творчості, подіях, війнах
Героя чи навіть негідника сліди
З обставин випливають принагідно.
Небо і доля нам видають кредити
Аби мету свою ми мали завершить,
Тож маєш вік собі такий прожити
Щоб заплатив і добрий слід лишив.
Справжній мужик живе як всім дає,
Коли ж пора прийщла йому давати,
Він співіснує вже і жить перестає,
Бо сенс життя для близьких втратив.
До дня останнього завжди давай,
Стосунки дане створює затишні,
На плату рідних рот не відкривай,
Нема нічого - подаруй усмішку.
Аби у старості своїм не заважати
Та клопотів близьким не завдавать,
Потрібно вчитись жити й помирати
Щоб зміг навіть останнім керувать.
Як все зробив й за все розрахувався,
А що надбав - нащадкам передав:
Тихенько за межу собі зібрався -
На ніч заснув а ранком вже не встав.
Примірно так бажалося б прожити
І шлях спокійно в світі завершити.
28.02. 2015р., Київ