Часом, коли надворі мряка і холодні та сірі хмари осідають, десь там в самому «серці моєї душі», а у вікна барабанить дощ, ритмічно вибиваючи, свої, сумні, мелодії, я заварюю чашку ароматного зеленого чаю, сідаю на підвіконня, огорнувшись в теплу ковдру. Включаю музику, старого – доброго, Sting і дивлюся у вікно.
На склі, щоразу з’являються нові річечки, які зливаються в одне ціле з іншими такими ж, а ті з іншими і… і далі знову з’являються нові. Я тримаю чашку гарячого чаю, обійнявши її обома руками, роблю ковток за ковтком.
Часом, коли на дворі мряка, я ловлю себе на думці, що інколи, мені це навіть подобається. Ці невідомі мені мелодії дощу. Подобається, що в руках у мене чашка, мого улюбленого, трав’яного чаю. Ковдра. Її кольорова гама, ніби додатково зігріває, кожну огорнуту нею, клітинку мого тіла. Подобаються візерунки у вікні із хаотичних струмочків, вони так схожі на людей…
Часом, коли надворі мряка…