Написано було ще в 2003-2004 роках, у час помаранчового майдану.Але зараз - усе те саме, навіть страшніше. То згадалося.
...............Вшановуй батька й матір своїх
................(Біблія)
...............Уважать женщину, мать – значит не только уступать в транспорте
...............место, не только поздравлять с 8 марта…
...............Уважать мать – значит сделать счастливыми ее детей
................(З газети.)
1.
Багато є на світі гратів-
Брат до в*язниці брата кинув.
Та є тюрма “Забута матір”.
Там - наша ненька Україна.
А з нею поряд – евенкійка,
Палка ірландка синьоока,
І перуанка, й австралійка –
Багато, не охопить око.
Когось дурні та дикі діти
За скельця й люстерка продали.
Когось забули під горілку,
У когось матір просто вкрали.
Жінки у мороці чекають,
Повітрям дихаючи спертим,
Що нагорі про них згадають,
Бо забуття – автограф смерті.
Не раз вже кидали за грати
Ірландку – й діти не чекали:
В англійців відбивали мати
І лиш знекровлені, втрачали
Червоношкірі індіанці
Ще обіцяють: дня одного
По тебе ми вернемось, мамцю,
Й до рідного введемо дому.
Оті в плісняві сподівання
Народжують палкі розмови,
Молитви за дітей. Одна лиш
Зіщулилася ніяково.
В її очах і сум і ласка,
і мудрість сивая Дніпрова.
Волосся – сива степу казка,
А голос – трепетна діброва.
Неначе писанка. Та тільки
Біль помережав так обличчя,
Й у рухах безнадії стільки –
не до колишнього величчя.
Ти, українськая Маріє?
Невже тебе - і знов за грати?
Знадвору плакала завія
І плакала скорботна мати…
2.
А недавно ще: в день тихий-
Раптом навстіж двері.
Хто? Хмельницький? Наливайко?
Галицький? Тетеря?
Гомінка юрба ввірвалась:
Галасу – до неба:
- Ти б мамусю, вже збиралась.
Ми - свої. По тебе.
-Та невже? – вона шепоче. -
А хоча… А мова…
Мову вивчить хто захоче.
Чи ж мої? Агову?
- Матінко, вставай, рідненька!
Швидше йди до сонця!
Згинули всі воріженьки
У нашій сторонці.
-Ми чи хто порозганяли,
Хто тебе і мрію
Про свободу затуляли!-
І ведуть Марію.
Аж незчулась, як навкруги
Зринув Київ в небо.
І вуста тремтять і руки-
вільна я, це ж треба.
Діти ж:
-Лад новий будуєм,
От життя почнемо!
Тільки ти за кого, мамо,
щось не розберемо?
-Під якими прапорами
ти б згодилась стати?
Роздивися пильно, мамо,
Будеш вибирати.
І завели! Цей:
- Мамусю,
браттям щастя зичу.
Ні, до влади я не рвуся,
Хоч і військо кличу.
Той:
-Я, мамцю, – ввесь народний!
Все віддав народу.
Їсти-пити я не можу,
Дай на мене згоду!
Хтось своє:
-Жовтоблакитним!
Хтось своє:
-Червоним.
Хтось – червоно-біло-синім,
Хтось - помаранчовим.
Їм Марія:
- Годі, діти.
Всіх люблю, рідненькі.
Нащо ділите країну?
Я ж – усім вам ненька.
-Помиріться. З вас-бо знову
Люди насміються.
Нарізно не буде волі!
А вони вже б*ються.
Братолюбно очі колять,
трощать ребра братньо –
Не розняти: аж парує,
Аж літає дрантя!
-Діти! Ненависть ніколи
не була твірною.
Помиріться, зброю долі.
Сядьте тут зі мною.
Защо ви насправді б*єтесь?
Ви ж казали: люди…
Якщо так до влади пнетесь –
Щастя вам не буде:
Поки двоє битись будуть –
Владу третій возьме!
Зупиніться!..
Ні, не чують.
Вийшла. При дорозі
Ронить сльози – аж криваві,
Боса в сніг виходить.
Чує серцем: не зупинить,
Єдність не відродить.
Та ще є “невладні” діти,
Отже є надія,
що вона хоч їм потрібна…
Сходить вниз Марія.
Щось говорить, стука в двері.
Сірі та похмурі,
Затуляються від неї -
Не свої, не чулі.
Там – трясуться з жиру й пихи.
Там – худі та в нужі.
Погляд - сторожкий та дикий.
Їм - Вкраїна нужна?
Матір не признали... Годі,
Що тут ще сказати?
За молитви у скорботі
Забуття – заплата.
А поскрізь маять віночки,
В стилі “етно” вбрання.
Хтось сказав: “Не те народність,
Що у сарахвані”.
Зупинилась у знемозі
Окрай міста. Смітник.
Душить сморід, душать сльози,
Тріпотить лахміття.
Як камінна Ніобея…
Раптом:
-Слухай, може
Тьотя ця сумна захоче
Й трошки допоможе?
-Хто тут?
Двійко, зовсім діти,
Змерзлі та невмиті
Лячно дивляться і просять
- Чи у вас не вийде,
Там у купі, зверху, в смітті
Добра є хлібинка.
Нам дістати б, та не можем.
Нам її – в торбинку.
Очі витерла Марія,подала.
-Як звати.
-Я - Іванко.
-Я-Марійка.
В нас – ні мами-тата
От кому лише потрібна
Україна-мати.
Будеш їм тепло і ласку,
Й серце віддавати.
3.
007@ua.–Наші пошуки цього разу успішні: ЇЇ знайдено. Живе з двійком безпритульних, за межами майдану Незалежності. Обслуговує їх, виховує…
№1.–Та-ак… І чим же ще вона займається?
007@ua.–Працює прибиральницею на вокзалі. Підробляє іноді посудницею в ресторані “Континент”.
1-й.– Україно,мати, як низько ти скотилася!
2-й.– Об этом узнали уже наши соседи? Позор, позор…
007@ua.– Вчора “Євро-ньюз” дали сюжет: жінка в національному костюмі подає двом малим дебілятам хліб зі смітника.
2-й.– О, Господи! Они узнали, кто она? Дескредитировать нас перед славянскими братьями!?
1й.– Які браття? перед світовою спільнотою. Хто нам дасть після цього кредити? Ганьба!
2-й.– Вам больше чем нам: у нас столько разной крови понамешано! Это ж вы у нас – “щирі”. Х-ха!
007@ua.– Які будуть накази?
№1.– Накази? Накази… Так, накази… Оту звалку – ліквідувати. Дітей – у спецпритулок,розділити, поокремо, під іншими іменами. І подалі кудись, в провінцію… А з нею… З нею так: одвезіть її туди, де взяли. Хай подумає, порозумнішає. Будем якось без неї. Жили ж раніше, обходилися!
007@ua.– Дозвольте виконувати?
№1.– Виконуйте.(повертається до 2-го) Кош-шмар! Так втратити гідність!
2-й.– Ну шо, по маленькой -и расходимся?
4.
І знову- мур. І знову- грати.
І знову час в плісняві плине.
Жорстокий час… Забута мати,
Бездітна мати Україна.
Вона невігідна нікому.
ЇЇ під гасла не підтягнеш.
Хіба у випадку такому,
Коли ти дійсно правди прагнеш.
А поки влади, сала, сили,
Широкої під "мерс" дороги –
Її й народ візьмеш на вила.
Чи це - не злочин проти Бога?
2003-2004