Ще піч не вистигла. Долоні натруджені зігріє мати, присяде мовчки на ослоні, бо вже вповзає ніч до хати. Засмучена, бо ластів"ята з гніздечка вилетіли рано. Далеко десь живуть внучата... Її життя тихенько в"яне.
У шафі вузлик; все зібрала: хустинки, і свічки, і одяг, і грошенят уже чимало (все треба мати - не зашкодить).
А місяченько вигнув спину, в віконце заглянув до хати. Молилась мати:
— Божий Сину, мені не хочеться вмирати... Ось-ось весна розправить крила, і оживуть в лісах струмочки, прокинеться земелька мила, озимих виростуть рядочки... На призьбі сядемо з сусідом і кожен щось своє згадає, бо радощі були і біди... А "половинок" вже немає... Живемо, Боже, одинокі — лишилось менш, як півсела...
Світився місяць однобокий...
Дійти до ліжка не змогла.