Вольный перевод
стихотворения
Шона Маклеха «Гра в хованки»*
http://www.proza.ru/2013/05/12/1890
ИГРА В ПРЯТКИ
«Поселюсь я нелюдим и слушать буду пчёл.
Ко мне придет тогда покой как с затяжным дождём.»
(Уильям Батлер Йейтс)
Когда-то давно я поднялся на вершину горы Кокнари, что в графстве Слайгё в Коннахте. На самой вершине этой горы возвышается каменный курган, насыпанный много тысячелетий назад. Согласно легенде, в глубинах этого кургана схоронена королева Медб. Стоя на вершине кургана, я думал о седой древности моей печальной Ирландии. И здесь я заметил чёрную грозовую тучу, которая двигалась по небу. Стало греметь, молнии освещали небо, – такое же грустное, как во времена короля Лугайда мак Лоегайре. И тогда я написал такое:
Со старушкой сухощавой
В прятки играем оравой;
Одета... всегда в чём-то белом,
И голова с серебром;
Она косой и серпом
Так управлялась умело...
Те, помнится, были отлиты
Из допотопных метеоритов.
Играли также в жмурки
Мы с бородатым дедом,
Чьи грустные прибаутки
Сравнимы с дождём и солнцем
Осенним..., как, впрочем, и шутки –
С печалью старых колодцев.
Мы все – игроки до жути –
В подобные детские игры,
Азарт через край в них бьётся;
Мы – дети чёрной земли
И алчущего вечного Солнца.
Мы все – повзрослевшие люди.
___________________________________________
*«Гра в хованки»
Шон Маклех
http://www.proza.ru/2013/05/12/1890
«Оселюсь я відлюдником і слухати буду бджіл.
До мене прийде спокій там сповільненим дощем.»
(Вільям Батлер Єтс)
Колись давно я піднявся на вершину гори Кокнарі, що в графстві Слайгьо у Коннахті. На верхині цієї кори височіє кам’яний курган, насипаний багато тисячоліть тому. За легендою, в глибинах цього кургану похована королева Медб. Стоячі на вершині кургану я думав про сиву давнину моєї сумної Ірландії. І тут помітив чорну грозову хмару, що сунула небом. Почало гриміти і блискавки, що освітлювали небо – таке ж сумне як в часи короля Лугайда мак Лоегайре. І тоді я написав таке:
Бавимося в хованки
Зі старою худорлявою жінкою
Вдягненою в біле,
Що тримає в руках
Серп і косу
Що зроблені з заліза
Допотопних метеоритів.
Граємося в піжмурки
З бородатим дідом
У якого всі посмішки
Сумні як осінній дощ,
У якого всі жарти
З журбою старих криниць.
Ми – гравці у кумедні ігри –
Завжди дитячі,
Але завжди азартні.
Ми – діти чорної землі
І спраглого сонця.
Ми – люди.
Остальные мои переводы Шона Маклеха можно найти здесь:
http://www.stihi.ru/avtor/rubystein&book=6#6
____________________________________________________________