Чиясь безслівна тишина
кричить вночі мов сотні голосів
бринить в вухах, ось-ось тебе здола
ефір заполонивши тисячами слів
А морок їй підіграє, допомагає
свідомість твою ріже мов папір
в раби тебе все дужче заганяє
і все ще просить - ти мені повір
Я вірив день - вона все та падлюка
я вірив ніч - хіба що повезе
піде, й не лишить по собі ні звука
й тебе в світанок новий принесе.